Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Що цікаво: Герой України Роман Іваничук у своїй повісті «Черлене вино» на 9-ій сторінці досить чітко зазначив, що 1418 року «Василь Острозький та Олександр Ніс» разом із Свидригайлом помчали до Констанци на Вселенський Собор. В «Історії України в особах. Литовсько-польська доба» до тієї трійки князів додається ще й митрополит Григорій Цамблак. Послухаємо:
«Відомо, що для переговорів про… унію Вітовт відрядив на Констанцький Собор (1414–1418) литовського митрополита Григорія Цамблака» [65, с. 30].
Згаданий Вселенський Собор проходив у 1414–1418 роках у містечку Констанці, на півдні сучасної Німеччини, і був 16 (шістнадцятим) серед світових Вселенських Соборів.
Зазначимо, що Російська православна церква, а отже, й Московська держава, той Собор не визнають, тому жодного матеріалу шукати в російських (як і українських) офіційних джерелах марна справа. Хоча світові хроніки приділяють цьому зібранню значну увагу. Бо, як пишуть сучасні українські історики: «…в Констанці, по суті, вирішувалась доля православ’я у Литовській державі» [44, с. 275].
І ще:
«Невдовзі союзники (Велике Литовсько-Руське князівство і Польща. — В.Б.) отримали важливу моральну перемогу над Орденом, переконавши учасників Констанцького Собору (1414–1418 рр.), що татарська політика Вітовта узгоджується з настановами християнської церкви» [44, с. 267].
Зрозуміло, що переконувати делегатів такого поважного церковного зібрання мусили шановні, фахові люди, знані в Європі.
До таких належали:
1. Митрополит Григорій Цамблак.
2. Князь Свидригайло — молодший брат польського короля Ягайла.
3. Князь Олександр Турівський — учасник Грюнвальдської битви, один із її полководців.
4. Князь Василь Красний - нащадок першого руського короля Данила.
Та що цікаво, якщо перші три представники Великого Литовсько-Руського князівства і Польщі на Констанцькому Вселенському Соборі відомі й виступали під своїми іменами — митрополит Григорій, князь Свидригайло, то князь Василь Красний знаний на тому зібранні як Гедігольд. Отака трапилася метаморфоза. Поляки з московитами використали цей факт, аби підкинути до української історії черговий «доважок брехні».
Тому й Петро Монтигердович, що правив Поділлям у 1424–1425 роках, і Іван Довгірд (1426–1430), скоріше за все, були руськими (українськими) князями з родини Галицьких-Острозьких. На мою думку, то були сини брата Федора Острозького, які й посіли свою давню предківську землю.
Що й сполошило зайшлу на Поділля польську шляхту, яка влаштувала заколот після смерті князя Вітовта в 1430 році, скинувши рід князів Галицьких з князівського престолу в Кам’янці.
Про те, що Василь Красний був не звичайним намісником (старостою) Вітовта на Подільській землі у 1411–1423 роках, свідчить давній документ на пергаменті, датований 1421 роком. Послухаємо:
«У Варшавському Головному архіві давніх актів зберігається пергаментний документ, який датований у Червоногроді 19 травня 1421 р. Його виставлено від імені Гедигольда, який іменує себе генеральним подільським старостою, для Теодорика з Бучача, котрому силою цього документа за 20 кіп грошів записується пустка Дрогичів у Червоногродському повіті (волості) на річці Дністер…
Отже, маємо справу з єдиним на сьогодні документом, виставленим намісником князя Вітовта на території Західного Поділля. Найбільшою несподіванкою у ньому є титул Гедигольда — генеральний подільський староста! Чому він так себе назвав?..» [45, с. 104–105].
Внизу на сторінці 105 є така заувага:
«Перша згадка про старосту на Поділлі за Владислава Ягайла з використанням у титулатурі означення генеральний походить з 6 червня 1431 р.» [45, с. 105].
А на попередній сторінці є ще й така примітка:
«За інформацією, люб’язно наданою керівником першого відділу архіву, паном др. Міхалом Кулєцьким, цей документ було придбано у 1960 році з приватних рук» [45, с. 104].
Як свідчить варшавський документ, знаному Теодорику з Бучача землю у 1421 році продав особисто Гедігольд, він же князь Василь Красний. Тобто, він був власником тієї землі! Значить, існувало удільне Подільське князівство після вигнання з нього роду Коріатовичів 1394 року. Шкода тільки, що поважний український історик, зробивши, по суті, такі неординарні історичні відкриття, став плутано ліпити їх до старих московських догматів. Хоча — цілком зрозуміло, чому: пройшов школу так званої імперської московської професури.