Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
«Рішення» «з’їзду» перекреслювали надії поляків на відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., оскільки визнали «автономію Білорусії в межах Російської демократичної федеративної республіки» та «утворення суверенної Литовської держави з частин руської та прусської Литви, а також з литовської частини Сувалкської губернії, при додержанні засад самовизначення»,
«З’їзд» також висунув претензії на участь у формуванні повоєнного світу: «в представництво Росії на мировій конференції повинні входити і представники заінтересованих недержавних народів».
Скликаний УЦР у розпал загальнонаціональної кризи так званий «З’їзд народів» об’єктивно був покликаний:
— заступити в свідомості радівських діячів Всеросійські Установчі збори;
— створити ілюзію підтримки внутрішньополітичного курсу Центральної Ради «представниками» так званих «недержавних народів Росії»;
— змінити політичний порядок денний: 1) переформатування Росії на демократичних засадах, 2) переможне завершення Світової війни у складі Антанти на юридично абсурдні принципи «національно-персональної автономії», політично безумні та й руйнівні заклики до завершення війни на т. зв. «почесних» умовах та участі тих самих «недержавних народів» (фактично — групи самозванців) у повоєнному переустрої Європи та світу разом із Великою Британією, Францією, Сполученими Штатами та їх спільниками.
Київська рада робітничих депутатів вперше підтримала більшовицьку резолюцію щодо оцінки «сучасного моменту та організації влади».
Катеринославська крайова конференція УСДРП (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернії, Кавказ та Кубань) висловлюється за «радикальну перебудову держави за принципом повного національного самовизначення аж до відокремлення», за національно-територіальну автономію України в її «етнографічних межах» та федеративний устрій Російської демократичної республіки. УЦР визнано «організаційним центром всієї української революційної демократії», «органом революційної влади для всієї України».
Обласна нарада більшовицьких організацій Південно-Західного краю вимагає негайного укладення сепаратного мирного договору з країнами Почвірного союзу, скасування приватної власності на поміщицькі землі та передачі їх без викупу в розпорядження земельних комітетів, запровадження робітничого контролю над виробництвом.
Німецькі війська розпочали наступ на Ригу.
Український національний з’їзд Слобідської України засуджує «Інструкцію» Тимчасового уряду, вимагає приєднання Слобожанщини (Харківська губернія та південні повіти Воронезької та Курської губерній) до України.
Створено четвертий коаліційний Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським.
Переговори французького консула генерала Ж. Табуї з головою УГВК С. Петлюрою щодо українізації війська.
ГС «офіціально» видає «Звернення Генерального секретаріату до українського народу».
Юридична абсурдність документу полягала, по-перше, у відсутності об’єкта звернення — «Народу України». По-друге, сфера компетенції Генсекретаріату розповсюджувалася лише на 5 губерній Південно-Західного краю, визнаних тимчасовим урядом «Україною» в серпні 1917 р. Отже, в цьому сенсі «український народ», якщо він і існував, то виключно в межах цих губерній. По-третє, таке звернення постулювало претензії Генсекретаріату на представництво і «українців» — громадян Австро-Угорщини, які не могли би ознайомитися з документом хоча б внаслідок обставин воєнного часу.
Другий постулат «Звернення»: «Волею і словом революційного парламенту твого, Української Центральної Ради, в тісній згоді з урядом революційного всеросійського народу ти обрав і поставив нас, Генеральний секретаріат, на чолі власті, сказавши нам творити нове і вільне життя у нашім краю», а також твердження, що він є «вищим органом влади України» містив інші брехливі твердження. Адже УЦР ніколи не була парламентом, тим більше революційним; її керівництво постійно створювало та нарощувало рівень напруженості у стосунках із законним центральним урядом; ніякого «всеросійського народу» ніколи не існувало; вся легітимність Генерального секретаріату походила виключно і тільки з відомої «Інструкції Тимчасового уряду»; кабінет Винниченка був тільки розпорядчим органом петроградського уряду на території Волинської, Київської, Полтавської, Подільської і частини Чернігівської губернії; саме Тимчасовий уряд після 1 вересня 1917 р. залишався єдиним «вищим органом влади» в Росії, в т. ч. у визнаній ним же «Україні» у складі перерахованих 4,5 губерній — аж до скликання Всеросійських Установчих зборів.