Історія України-Руси. XI - XIII вік

Процес роскладу не обмежав ся роздїлом держави на осібні землї, а переходив свої дальші стадиї в серединї вже поодиноких земель. В XI в. можна сказати — в головнім земля відповідала князївству; князь здебільшого репрезентував собою цїлу землю (а часом і кілька земель). В XII в. кожда земля, з нечисленними виїмками, перетворюєть ся в цїлу полїтичну систему, з цїлою ґрупою князївств, з княжими лїнїями старшими і молодшими, з більшими і меньшими полїтичними центрами, з ріжними системами княжих відносин, одним словом — земля, як мікрокосм, повторяє в собі образ полїтичної системи земель Руської держави. (Виїмками що до сього дальшого процесу роскладу були тільки Галичина і Ростовсько-суздальське князївство, що лишаючи ся одностайними, нероздїльними полїтичними цїлостями — та й то тільки до якогось часу, завдяки припадковим обставинам і заходам своїх єдиновластцїв, та ще Новгород, що фактично перетворив ся в републїку з номінальною княжою властю і виломив ся з князївсько-дружинного режіму). Розумієть ся, сей внутрішній росклад земель впливав ще сильнїйше на їх відокремленнє. Витворювало ся таке скомплїковане житє й відносини в серединї кождої землї, що вона все більше починає жити „своїм житєм”, й інтереси та дїяльність князїв, дружини, громади її все меньше виходять за границї своєї землї, а се, очевидно, ослябляло звязки — не тільки даної землї з иньшими, а й її власних частей між собою. Те що колись було вповнї реальною державною звязею, переходило на сьвідомість певної спільної полїтичної традиції, спільного права, спільної релїґії, спільної культури. Розвій сього партикуляризму тільки в части стримували впливи більших державних центрів: старого Київа і молодших: Володимира (на Клязмі) і Галича; лучили часом поодинокі землї полїтичними звязками, але не могли спинити розвою сього процесу: він розвивав ся далї, коли переривали ся й ослабляли ся концентраційні впливи там, куди вони сягали, і ріс неустанно там, куди вони не доходили. Житє, розбивши ся на, атоми, ішло в глубину провінцій, в спід суспільности, замикаючи ся все в узшій, тїснїйшій просторони, але заразом дрібнїло, блїдло й вироджувало ся — тому, що серед сеї децентралїзації й партикуляризму не могли вже відтворити ся відповідно сильні, могутні центри, які могли б заплоднювати далї новими запасами енерґії, новими поступами ідей і сил сей процес розсївання, розтїкання добутку полїтичної й культурної еволюції Київської держави.