Історія України-Руси. XI - XIII вік

III. Упадок Київа.

ЗАГАЛЬНІ УВАГИ — РІЖНІ СТАДІЇ В ПРОЦЕСЇ УПАДКУ КИЇВА; УПАДОК ПОДНЇПРОВЯ; ВІДОКРЕМЛЕННЄ І РОЗКЛАД ЗЕМЕЛЬ.

Князюваннєм Мстислава закінчуєть ся перша стадія в процесї розкладу Київської держави, — та стадия, коли традиція одноцїльности і концетраційні змагання ще борють ся з сим розкладом, і то часом з усьпіхом. Ми бачили цїлий ряд князїв, як Ярослав, Всеволод, Мономах, Мстислав (одно слово — лїнїя Всеволода), що завдяки щасливим для них обставинам і ще більше — своїй зручности і полїтичним здібностям, всякими правдами й неправдами вміли дуже близько зблизити ся до становища давнїх єдновластцїв: їм удавалось зібрати більш меньш значні частини комплєксу земель Руської держави в своїх руках і своє першинство між князями проявляти в дуже конкретних формах, бути головами „в отця місто” для цїлої системи земель сеї держави. Мстислав був останнїй в сїм рядї; ми бачили, що він потрапив і дещо позбирати за своє недовге князївство і ролю старшого для всеї Руської держави видержувати. Але се було в останнє. Правда, в довгім, більш нїж віковім процесї розкладу Київської держави ми стрінемо ще князїв сильних, з широким полїтичним впливом, але їх вплив уже не був такий загальний, загально признаний, як авторітет давнїх київських єдиновластцїв, а головно — київська традиція вже порвана: ті сильні й впливові князї не були вже київські. За періодом боротьби київської концентрації з розкладом наступив період повного ослаблення й упадку Київа як полїтичного центра, і ті нові сили й впливи витворюють ся вже на иньшім ґрунтї, концентрують ся коло иньших центрів.

Київ, переставши бути реальним полїтичним центром, не став від разу на однім рівени з иньшими полїтичними осередками Руської полїтичної системи. Він був найславнїйшим, найбогатшим містом, містом, з котрим навіть в приближенню не могли рівнятись иньші. При тім київська історична традиція все ще жила. Київський князь, хоч мало що був або й зовсїм не був сильнїйший від иньших князїв, уважав ся ще першим між ними, prior inter pares, і декотрі київські князї дїйсно вміли себе поставити на становище патріархів Руської землї — бодай з моральною, коли не фактичною перевагою. Се моральне першенство Київа було причиною, що Київська земля не могла піти дорогою иньших, не могла відокремитись і стати осібним, замкненим полїтичним тілом під володїннєм якоїсь певної династиї. Лїнія Мстислава хотїла стати такою київської династиєю, й київська громада, київська земщина теж бажала сього, хотячи зробити Київщину таким відокремленим і замкненим полїтичним тїлом, як стали вже декотрі иньші землї. Але сього не позволяли иньші княжі династиї, не хотячи того морального першенства відступити Мстиславичам. З початку завязуєть ся на сїй точцї боротьба між Мстиславичами й иньшими Мономаховичами, потім сюди мішають ся, скориставши з сього роздїлу Мономаховичів, ще Сьвятославичі. Союз землї й династиї, Киян і Мстиславичів, показуєть ся безсильним супроти сих безконечних претенсій, що операють ся на союзах князїв і половецьких ордах. Київський стіл як пилка перескакує з руки на руки ріжних претендентів. Серед неустанних війн, особливо від половецьких ватаг, що наводили ріжні претенденти, страшно терпить Київська земля. Кілька разів без милосердя обдерто й самий Київ. І боротьба затихає й перестає тільки тодї, як Київ і Київщина зовсїм тратять всяке значіннє: Київ кілька разів страшно зруйновано, Київщина спустошена й подїлена. Одним словом — сторони напроцесувавши ся, кидають процес, коли кошти з'їли самий предмет його.