Історія України-Руси. XI - XIII вік

Та Ольговичі, заохочені усьпіхом, хотїли все нових здобутків, тим більше, що їм тим часом удалось було (правда — на короткий час) здобути ще й Новгород. Які конкретні задачі ставили вони собі на разї, не знати; дуже можливо, що се вони роспочинали заходи відібрати Київ, і на те була між ними умова. Як би там не було, тільки на початку 1138 р. 16) вони почали нову війну. Напали знову на Переяславщину разом з Половцями і почали пустошити. Андрій хотїв тїкати, але Ольговичі „облесливими словами заспокоїли його” 17) — правдоподібно, вони хотїли привести його до союзу або бодай до невтральности. Прибули нові ватаги Половцїв, і Ольговичі з ними пішли на Київ, але довідавши ся, що Ярополк зібрав війська, вернули ся в Чернигів. Та на сей раз Мономаховичі, занепокоєні претенсіями й успіхами Ольговичів, солїдарно й енерґічно піддержали свого шефа. До Ярополка наспіли помочі від Юрия і Вячеслава, від Мстиславичів — Ізяслава й смоленського Ростислава, прийшла також поміч з Полоцька, з Галичини, з Угорщини і ватага Берендичів. З сею Страшною силою Ярополк рушив на Чернигів. Всеволод хотїв тїкати, але чернигівська громада, як оповідає лїтописець, не пустила його й примусила покоритись Ярополку: — закричали (въспиша) до Всеволода: „ти надаєш ся утечи до Половцїв, але як волость свою стратиш, то по що маєш вертати ся? (погроза, що громада виречеть ся його). Лїпше кинь свої амбіції й проси згоди! Ми знаємо милосердє Ярополка, що він не рад кровопролитю, і для Бога прийме згоду, бо жалує Руської землї”. 18) Всеволод послухав і дїйсно послав до Ярополка „с молбою”. Ярополк прийняв перепросини. Коло Моровійська зійшли ся сторони, й уложено згоду — на чім, не знаємо, правдоподібно — на statu quo. Лїтопись знову похваляє Ярополка, що він ...благъ сый, милостивъ нравомъ, страхъ божий имЂя въ сердци, якоже и отецъ єго имЂяше страхъ божий, и о всЂмъ расмотривъ, не восхотЂ створити кровопролитья”, та сї мусіровані комплїменти знову дають догадувати ся, що сю миролюбність Ярополка в княжих і дружинних кругах знов не дуже хвалили. Але консеквентна повздержливість в відносинах Ярополка до Ольговичів робить правдоподібним, що він розумів всю небезпечність династичної боротьби та робив все можливе, аби не розбудити нової боротьби, подібної до війни Олега з Мономахом.