Історія України-Руси. XI - XIII вік

В боротьбі галицьких Володаревичів Мстислав теж брав участь, але про неї, як і про цїлу боротьбу знаємо дуже мало. Одиноке наше джерело — Длуґош 5) оповідає, що Володаревичі посварили ся при подїлї батьківських земель. Сторону Ростислава взяв Мстислав і Васильковичі. Се вказувало б, незалежно від захланного характера Володимирка (звістного нам з його пізнїйшої дїяльности), що правда була по сторонї Ростислава, бо Мстислав взагалї показуєть ся досить справедливим чоловіком в сих князївських відносинах. Судячи по тому, що Володимирко сидїв у Звенигородї, Ростислав мусїв бути старшим братом, тому й дістав Перемишль; тут отже були б анальоґічні обставини з боротьбою Сьвятославичів, де теж Мстислав узяв сторону старшого свояка против аспірацій молодшого. Володимирка підтримував угорський король. Але його помічне військо не посьпіло, а Ростислава піддержали його союзники, і Володимирко пустив ся на переговори. У Щирцї був княжий з'їзд для помирення сторін, та з нього нїчого не вийшло; про дальшу боротьбу знаємо дуже не богато, але в результатї, здаєть ся, Ростислав таки задержав свою волость 6). І тут, як у справі Сьвятославичів, бачимо, що Мстислав хоч і піддержує старших і правих — одначе досить слабо і мало енерґічно.

Инакше показав себе Мстислав у відносинах до полоцьких князїв. Не знати, чим вони взагалї, а особливо полоцький князь Давид Всеславич, нагнївали його. Найправдоподібнїйше, що вони не могли забути утрати Минського удїлу й пробовали його собі вернути. 1127 р. Мстислав двигнув всї сили „на Кривичів” — братів, і синів, і стороннїх князїв, „четирьма пути”. Коли кілька меньших міст мусїли піддатись, Полочане теж рішили покорити ся: вони вигнали свого князя Давида, очевидно — спеціально неприємного Мстиславу, разом з синами, і просили Мстислава на його місце позволити княжити його брату Рогволоду. Мстислав пристав на се, і вернув Всеславичам їх землї, з'обовязавши їх присягою, що будуть йому послушні. Але згода потрівала не довго. Рогволод, видко, вмер слїдом по тому; до Полоцька вернув ся Давид, і полоцькі князї показались непослушними Мстиславу: вони не прийшли до нього в поміч під час його боротьби з Половцями, Коли він кликав їх „въ Рускую землю”, не помогли, „но паче молвяху Бонякови шелудивому во здоровьє” (фраза неясна, вона може означати або що сї князї „бажали добра Половцям”, або — се був би дальший переклад, але далеко правдоподібнїйший зміст: що вони чинили непорядки — може напади на Мстиславові землї, Бонякови на користь) 7). Мстислав сього їм неподарував. Упоравши ся з Половцями, він вислав на полоцьких князїв військо, арештував пятьох князїв — трох синів Всеслава (Давида, Ростислава й Сьвятослава) й двох синів Всеславича Рогволода, з жонами й дітьми, „за те, що вони не додержали присяги” і вислав на засланнє до Царгороду. Полоцьку землю взяв Мстислав собі й посадив тут свого другого сина Ізяслава, що перед тим сидїв на Посемю. Се стало ся 1130 р. і було останнїм (та й то нетривким) здобутком київської концентраційної полїтики 8).