Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
Вона посміхнулася у відповідь і заперечно похитала головою.
— А чого Еллі галасувала?
— Черч. Вона хотіла викинути його.
— Еллі хотіла викинути Черча?! Оце так номер.
— Ага, — погодився Луїс і додав: — Вона казала, що від нього тхне. Якщо чесно, так воно й було. Думаю, він вскочив у купу чогось смердючого.
— Прикро, — сказала Рейчел, умощуючись на своєму боці ліжка. — Мені здавалося, що Еллі сумувала за Черчем не менше, ніж за тобою.
— Угу, — мугикнув Луїс. Він нахилився до неї і ніжно поцілував. — Засинай, Рейчел.
— Я кохаю тебе, Лу. І я рада, що повернулася. Вибач за диван.
— Усе гаразд, — запевнив Луїс і вимкнув світло.
Внизу він розклав диван, дістав подушки і намагався морально приготуватися до ночі незабутнього відчуття дротів і пружин під тонким матрацом. Зате на дивані хоча б були простирадла. Луїс дістав дві ковдри з верхньої полиці над комірчиною і поклав їх на ліжко. Він уже почав був роздягатися, та раптом зупинився.
«Думаєш, Черч знову проникнув усередину? Пройдись і перевір. Ти казав Рейчел, це не зашкодить, а може, навпаки, допоможе. Перевір усі двері».
Він ретельно оглянув весь перший поверх, перевірив усі замки на вікнах і дверях. Та Черча ніде не було.
— Спробуй тепер зайти, клятий котиську! — прошипів Луїс. І подумки побажав йому відморозити собі яйця. Правда, їх у Черча і так уже не було.
Крід вимкнув світло і ліг на диван. Пружини миттєво врізалися в його спину, і він уже уявляв, як з півночі крутитиметься, щоб заснути. Врешті-решт він таки занурився у сон, попри абсолютно незручний диван. Йому здалося, що він прокинувся знову на індіанському могильнику за «Кладвишчем домажніх тварин». Цього разу він був сам. Він власноруч убив Черча і чомусь вирішив удруге його воскресити. Бог знає, чому він таке надумав, — сам Луїс не знав. Цього разу він закопав Черча глибше, аби той не міг так легко вилізти. Луїс чув, як кіт кричав з-під землі, немов маленька дитина. Цей крик проходив крізь шари землі, крізь її кам’янисту плоть, — крик і той нудотно-солодкавий запах гниття і розкладу. Кожен вдих віддавався болем. Здавалося, що хтось навалив кам’яну брилу йому на груди…
Крик… Крик… Крик усе не припинявся.
А брила все давила, давила.
— Луїсе! — тривожно покликала Рейчел. — Луїсе, йди сюди!
Її голос відлунював не лише тривогою, а й божевільним страхом. А цей відчайдушний крик… Це ж Ґейдж!
Луїс розплющив очі й витріщився в зеленкувато-жовті очі Черча. Вони були всього за чотири дюйми від його власних. Кіт лежав у нього на грудях, скрутившись там, неначе ті котиська з бабусиних казок, що крали дихання. Сморід ішов від нього повільними, нудотними хвилями.
Луїс захлинувся власним криком огиди і здивування. Він виставив руки вперед у примітивному захисному жесті. Черч зіскочив з ліжка, приземлився на підлозі і пішов геть хиткою ходою.
«Боже! Боже! Він же був на мені! О Боже, він же був прямісінько на мені!»
Його огида не досягнула б іще вищого рівня, навіть якби він прокинувся з павуком у роті. На якусь мить він подумав, що його знудить.
— Луїсе!
Він відкинув ковдри і помчав нагору. Тьмяне світло лилося з їхньої спальні. Рейчел стояла біля сходів.
— Луїсе, він знову блював… Він задихається… Мені страшно…
— Я тут, — сказав він і підійшов до неї. Тим часом у його голові роїлися думки: «Черч проник… Він зміг якось пролізти… Мабуть, через підвал… Розбив вікно у підвалі… Треба буде перевірити завтра, коли повернуся додому… дідько, краще перед роботою…»
Ґейдж перестав кричати. З його горла виривалися огидні булькаючі звуки.
— Луїсе! — закричала Рейчел.
Луїс рухався швидко. Ґейдж лежав з його боку, і блювота лилася з рота на старий рушник. Рейчел сіла біля нього. Малий блював, так, але недостатньо. Основна частина блювоти лишалася всередині, і він задихався.
Луїс схопив хлопчика під руки, відзначаючи краєм свідомості, наскільки гарячі пахви під комбінезончиком. Потім чоловік перевернув його догори дриґом. Луїс стукнув дитину по спині, і велика порція блювоти вилилася з її ротика на підлогу, заляпуючи шафу. Ґейдж знову закричав, і цей гучний вереск звучав музикою для Луїсових вух. Адже він забезпечував необмежений доступ кисню.
Ноги Рейчел підкосилися, і вона впала на ліжко, стискаючи голову руками. Її всю трусило.
— Він ледь не помер. Він ледь не за-за-дих… О Боже!
Луїс ходив по кімнаті, тримаючи сина на руках. Крики Ґейджа поступово стихали і перетворювалися на схлипування. Здавалося, він знову от-от засне.
— Шанси, що він проблюється сам, були п’ятдесят до одного. Я лишень трохи допоміг йому.