Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
— Його я б точно впізнав, — пробурмотів Луїс.
— Будь ласка, любий, спробуй зрозуміти. Спробуй бути добрішим… Тобі ж їхня увага не завдасть жодної шкоди.
Луїс довго на неї дивився і нарешті сказав:
— Завдасть. Навіть якщо не має того на меті, завдасть.
Вона вже відкрила рота, аби йому заперечити, та раптом з кімнати Еллі почувся крик:
— Татку! Мамо! Хто-небудь!
Рейчел уже піднялася, та Луїс посадив її назад:
— Побудь з Ґейджем. Я сходжу, — здається, він знав, у чому річ. Але ж він вигнав кота на вулицю, хай йому грець. Коли Еллі пішла спати, він піймав тварюку на кухні і викинув на вулицю. Він не хотів, щоб кіт спав з нею. Ніколи. Дивні думки про хвороби, пересипані спогадами про похоронний зал дядька Карла, навідували його, коли він уявляв Черча на ліжку Еллі.
Вона зрозуміє, що з котом щось не так і що він не такий. Як раніше.
Він вигнав кота надвір, але той повернувся. Напівсонна Еллі сиділа на ліжку, а Черч влігся на ковдрі, розпливаючись темною тінню. Його широко розплющені очі тупо блимали на світлі.
— Татку, викинь його, — Еллі майже стогнала. — Від нього так смердить.
— Тссс, Еллі, засинай, — сказав Луїс, вражений спокоєм у своєму голосі. Це нагадало йому ранок після того випадку лунатизму, коли помер Паскоу. Після прибуття в лазарет він одразу ж побіг у ванну — глянути в дзеркало, щоб побачити, як жахливо виглядає. Та виглядав він дуже навіть непогано. Тоді йому стало цікаво, скільки ж людей ходить навколо так — зі спокоєм на обличчі і жахливими секретами всередині.
Але ж це не секрет, чорт забирай! Це ж просто кіт!
Та Еллі мала рацію. Він огидно тхнув.
Луїс виніс кота з кімнати, намагаючись дихати через рот. Бувають же й гірші запахи: наприклад, лайно. Якось із місяць тому чистили каналізаційний відстійник. Джад тоді сказав: «Не Шанель номер п’ять, еге ж, Луїсе?» Або сморід гнійної рани — те, що доктор Брасерман називав «присмалена плоть», — був же ще гіршим. Та навіть запах з каталітичного конвертера «Цівіка» був куди бридкішим.
Проте запах від кота був якимось особливо відразливим. І як же цей шолудивий котяра продерся всередину? Луїс же виганяв його раніше — вимів мітлою, — коли вся родина була вже нагорі. Зараз він тримав його на руках уперше за весь тиждень. Кіт гаряче розпливався, як липка зараза, і Луїс подумки поцікавився: «Крізь яку шпарину ти проліз, виродку?»
Раптом йому пригадався той далекий сон — Паскоу просто проходить крізь двері між кухнею та гаражем. Може, й не було ніякої шпарини? Воже, воно просто прослизнуло крізь двері, як примара?
— Дурниці, — гучно прошепотів він трохи осиплим голосом.
Раптом Луїсові здалося, що кіт зараз почне вириватися у нього з рук і подряпає його.
Та Черч лежав непорушно, випромінюючи те бридке тепло і нудотний сморід, і дивився на Луїса так, неначе міг прочитати думки.
Крід відчинив двері і грубо штурхнув кота в гараж.
— Уперед, — сказав він. — Іди і вбий ще одну мишу.
Черч незграбно приземлився, вдарившись лапами об підлогу. Він кинув на Луїса огидний, повний ненависті погляд зелених очей. А потім пішов, похитуючись, наче п’яний.
«О Боже, Джаде, краще б ти мовчав», — подумав Луїс. Він підійшов до раковини і ретельно вимив руки, неначе перед операцією. «Ти робиш це тому, бо воно тримає тебе. Потім вигадуєш якісь причини… Тобі навіть здається, що це хороші причини…Та варто тобі хоч раз там побувати, і ти вже належиш сьому місцю… І ти готовий вигадувати найправедніші в світі причини, аби знову піти туди…»
Ні, він не міг звинувачувати Джада. Він пішов туди за власною волею, тож не міг звинувачувати Джада.
Луїс закрутив кран і взявся витирати руки. Раптом чоловік завмер і втупився поглядом у шматочок ночі за кухонним вікном.
«Чи означає це, що це місце тепер моє? І моє також?
Ні. Ні, якщо я сам цього не хочу».
Він повісив рушник і пішов нагору.
Рейчел уже була в ліжку з натягнутою до підборіддя ковдрою. Ґейдж лежав біля неї. Дружина кинула на нього винуватий погляд:
— Ти не проти, любий? Тільки сьогодні. Мені буде спокійніше, якщо малий буде біля мене. У нього такий жар.
— Звісно, — відповів Луїс. — Усе гаразд. Я постелю собі на дивані внизу.
— Ти справді не проти?
— Ні. Ґейджу від цього погіршає, а ти заспокоїшся, — він замовк, а потім посміхнувся. — Правда, ти підхопиш вірус. Майже гарантовано. Ти не передумала?