Кладовище домашніх тварин

Треба терміново це все прибрати. Нікому не хотілося таких різдвяних подарунків. А він сам у цьому винен, чи не так? Він і більше ніхто. Луїс підсвідомо прийняв це ще того вечора, коли повернулася його родина, а він заштовхав розтерзаний труп вбитої Черчем миші за шини.

«Людське серце міцніше за камінь, Луїсе».

Ця думка була такою чіткою, такою реальною і навіть тривіальною, що Крідові здалося, ніби Джад матеріалізувався прямо тут, біля нього, і вимовив ці слова.

«Людина ростить, що здужа, а опісля жне плоди того».

Черч жадібно пожирав плоть мертвої пташки. Зараз він займався другим крилом. Моторошний тріск лунав у темряві, коли Черч сліпо, методично тягав його туди-сюди, туди-сюди. Тобі ніколи не підняти її з землі, Орвіле. Так і є, Вілбуре[99]. Грьобана пташка все одно мертва, тож її можна або згодувати котові, або… Луїс різко і сильно відштовхнув Черча. Кіт зіп’явся на лапи і незграбно пошкандибав геть, кинувши на Луїса один із тих огидних жовто-зелених поглядів.

— Тільки спробуй мене з’їсти, — прошипів йому Луїс.

— Луїсе? — з їхньої спальні почувся тихий голос Рейчел. — Ти йдеш?

— За хвильку буду, — гукнув він у відповідь. — Тут просто трішки прибрати треба, згода?

«Бо це мій бруд».

Луїс увімкнув світло в гаражі. Він швиденько збігав на кухню і взяв з-під раковини великий зелений пакет для сміття. Повернувся в гараж, зняв з цвяха лопату, нагріб на неї рештки птаха і скинув у пакет. Туго зав’язав його і пожбурив у смітник біля «Цівіка». Коли він закінчив, у нього вже починали боліти ноги.

Черч стояв у дверному прорізі. Луїс пригрозив йому лопатою, і той розплився в нічній темряві, як чорна пляма.

У спальні на нього чекала Рейчел. На ній справді нічого не було, крім сапфірового кулона, як вона й обіцяла.

Вона ліниво посміхнулася йому.

— І де ж ти так довго був, любий?

— Над раковиною перегоріла лампа, — збрехав Луїс. — Довелося її змінити.

— Іди сюди, — вона потягнула його до себе. Не за руку. — Він знає, чи ти спав[100], — м’яко наспівувала вона. — Він знає, чи ти встав… Ой, Луїсе, а що це?

— Хтось щойно встав, — відповів Луїс, знімаючи халат. — Може, нам вдасться вкласти його спати до приходу Санти, як гадаєш?

Вона зіп’ялася на лікоть. Крід відчував її гаряче, солодке дихання.

— Він знає, чи був хорошим, чи поганим… То будь хорошим… Для добра… Ти був хорошим хлопчиком, Луїсе?

— Гадаю, так, — його голос тремтів.

— Що ж, давай перевіримо, чи ти такий смачний, як здається, — мовила вона.

Секс був хорошим, та Луїс не зміг одразу заснути, як це буває після хорошого сексу, — просто поринути в щасливий сон про себе, дружину і своє життя. Він лежав у темряві різдвяного ранку, слухаючи тихе і глибоке дихання Рейчел, і думав про мертву пташку на порозі — різдвяний подарунок від Черча.

«Пам’ятай про мене, докторе Крід. Я був живим, потім мертвим і тепер знову повернувся до життя. Я пройшов це пекельне коло, щоб сказати тобі, що повернувся, втративши вміння муркотіти та повернувши собі смак до полювання. Я прийшов сказати тобі, що людина пожинає те, що сіє. Не забувай про це, докторе Крід, я частина твого життя, як і дружина, дочка і син. Пам’ятай про таємницю і обробляй свій сад»[101].