Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей
- Автор: Лютий Орест, Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7201-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей». Краткое содержание книги:
Орест Лютий – професор антропології. Автор та художній керівник музичного проекту «Лагідна та Сувора українізація». Народився, живе та працює в м. Стрий. Неодружений.
Роман «РОЗРИВ» створено за всіма законами компілятивного жанру епохи постмодерну та сучасної української неогероїки. Будь-яке звинувачення авторів у розпалюванні міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі, фашизмі, расизмі, гомофобії є неприпустимим і свідчить про нестачу інтелекту та освіти, розумову обмеженість та тупість у адептів подібних звинувачень. Читання цього роману не рекомендовано людям, схильним до екстремізму, тероризму, побутового насильства, людям із нестійкою психікою, синдромом совкового дебілізму та проявами політичної шизофренії, дітям до 18 років, вагітним жінкам. Заборонено читання людям БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!
Після прочитання цього попередження жодні претензії не приймаються.
– І що тепер? – зловтішно всміхається дружина, спостерігаючи, як я повільно і зосереджено ціджу недопите дитяче какао, вслухаючись у вранішні новини на 5-му каналі.
Я мовчу.
Пісня перша
Мурка. Груди № 6
Під час вступу музиканти виходять на сцену і займають місця поруч зі своїми інструментами: барабани, бас-гітара, гітара-бандура й акордеон. Суворо дивляться в зал.
Орест Лютий за лаштунками, знявши капелюх, проказує коротку молитву: «Господи, помилуй мене грішного. Пробач мені лайку, пробач гріх лицедійства. Не заради себе стараємось, а заради України єдиної, соборної, неподільної. Во славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Хреститься.
Як тільки вступ закінчується, музиканти беруть до рук інструменти. На мотив славнозвісної «Мурки» лунають вступні акорди бандури та чотири такти перегри. На сцені стрімко з’являється Орест Лютий.
Хочете – вірте, а хочете – ні, а написалася ця пісня саме в Одесі, у травні 2011 року. Один із бонз Партії регіонів святкував там свій ювілей. Нас з дружиною запросили бути ведучими.
На ту пору ми брали кожен по три тисячі доларів гонорару. Десять відсотків віддавали організаторам. З решти – виплачували кредит, будувалися, ростили дітей та інколи їздили подорожувати. В середньому на двох заробляли близько двадцяти тисяч доларів на місяць. Це – так собі… До кризи 2008-го було краще. Тоді я сам у середньому намолочував ледь не по чверть мільйона зелених на рік. Рекламував пральний порошок, горілку, побутову техніку. Мав агенцію з організації та проведення масових свят, працював на телебаченні. Став власником розкішної двоповерхової квартири на Подолі, купив офіс, побудував з батьками заміський будинок, де в гаражі стояли три гарні автівки на всі випадки життя.
Що й казати, тепер ті роки здаються райським часом. Річки кипіли від зграй жирного лосося, що йшов на нерест, стада вгодованих бізонів паслися на смарагдових луках, і великий Маніту був прихильний до новонародженої української нації, яка чи не вперше у своїй страшній, голодоморній, колоніальній історії тішилася й насолоджувалася справжнім добробутом.