Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Вступ

Вставай, країно рідная!

22 серпня 2014 року

Концертний зал Українського дому забитий вщерть, а люди все продовжують прибувати. Вони вже стоять у проходах і тиснуться до сцени.

Я радісно підморгую Марічці, яка допомагала організовувати сьогоднішній концерт, мовляв, це – успіх! Їй двадцять сім років, вона україномовна киянка і має зелені очі. А ще вона прекрасно вихована, виділяється гордою поставою, знає декілька мов, і з нею можна говорити про все на світі, особливо про мистецтво. Вона мистецтвознавець за фахом. Ми познайомилися з нею два роки тому на виставці Союзу Вольних Художників «Воля або смерть», що влаштовував свої радикальні перформанси у ті часи, коли за це ще можна було отримати реальний термін ув’язнення або сконати у калюжі крові у власному під’їзді після побиття невідомими молодиками.

– Навіщо вам, успішній людині, це треба? – запитала тоді.

– Щоб розхитати ситуацію.

– Я ж і питаю: навіщо?

– Так веселіше жити… Треба ж буде щось розповідати онукам!

І вже не віриться, що то було з нами, мирними, байдужими до геополітики громадянами, які допіру швендяли по магазинах, пліткували, дивилися по телевізору талант-шоу, народжували дітей, збирали гроші на нові холодильники, автівки й закордонні подорожі. Але ж були і мільйони на вулицях, і бойові зіткнення, де вперше довідалися, як вибухають світло-шумові гранати та ріже очі сльозогінний газ. А ще були барикади і стовпи чорного диму, який застилав небо над Києвом, коли на Грушевського поновлювалося протистояння. Були і водомети, і палаючий Хрещатик, і гімн України, що разом із молитвами підносився у небо в ту страшну ніч. А потім ріки жертовної крові, пролиті героями Небесної сотні на вівтар України, що в муках народжувала нових героїв, вихаркуючи із себе проклятий імперський совок.

Нині на Майдані остаточно зачистили усі барикади, намети та осередки кублування різної напівкримінальної наволочі, яка, прикриваючись подіями недалекої давнини, удає з себе бувалих революціонерів, пиячить ночами, віджимає мобільні телефони та дрібні гроші у перехожих, інколи зчиняючи перестрілки та штовханину з правоохоронцями. Усі справжні майданівці, «Правий сектор» та Cамооборона – вже на Східному фронті, куди ми завтра вирушаємо з нашим проектом.