Хрест із сапфірами

І раптом офіціянт почав швидко говорити, нерозбірливо вимовляючи слова.

— Я д-думаю, — заїкаючись, сказав він, — я д-думаю, що це ті двоє священиків.

— Які двоє священиків?

— Ті двоє, котрі юшку вилили на стіну.

— Юшку вилили на стіну? — повторив Валантен, спочатку думаючи, що це якась італійська метафора.

— Так, так, — схвильовано відповів офіціянт і вказав на темну пляму на світлій стіні. — Взяли й вилили на стіну.

Валантен подивився на власника, і той пояснив усе детальніше.

— Так, сер, — сказав він, — так воно й було, та я не думаю, що це якось пов’язано з цукром і сіллю. Вранці, коли ми тільки встигли відслонити вікна, зайшли двоє священиків і замовили суп. Обоє виглядали спокійними, респектабельними людьми; один із них заплатив рахунок і вийшов, а інший, котрий виглядав повільним і незграбним, залишився ще на кілька хвилин, бо йому ніяк не вдавалося позбирати всі свої речі. Потім він також попрямував до виходу, та не встиг переступити поріг, як раптом повернувся, схопив горнятко з юшкою й навмисно вилив на стіну. Я був у службовій кімнаті й відразу ж вибіг, дивлюся — на стіні пляма і нікого немає. Це невеликі збитки, але ж так не робиться… Я вибіг на вулицю, щоб наздогнати його. Та вони йшли набагато швидше за мене, я лише помітив, що повернули на Карстейрс-стріт.

Детектив піднявся, одягнув капелюх і стиснув ціпок. Він завжди так вирішував: у суцільній темряві треба прямувати туди, куди вказує перший знак, навіть якщо він дивний. А цей знак був дуже дивний. Ще не впали на стіл монети, ще не зачинилися за ним двері ресторану, а Валантен вже поспішав на іншу вулицю.

На щастя, навіть у такі гарячкові хвилини детектив не втрачав холоднокровної спритности. Коли пробігав повз якусь вітрину, щось видалося йому дивним, і він повернувся. Вітрина виявилася овочево-фруктовою, на ній були розкладені овочі, а на овочах — назви та цінники. В двох найбільших ящиках лежали горіхи й мандарини. Над горіхами виднівся картонний цінник, на котрому синіми літерами було написано: «Найкращі мандарини. Дві штуки на пенні». Над ящиком з мандаринами був цінник з написом: «Найкращі бразилійські горіхи. Чотири пенні за фунт». Валантен подивився на цінники й подумав, що подібні витівки йому недавно траплялися. Звернувся до червонощокого продавця, котрий похмуро дивився на вулицю, і зробив йому зауваження з приводу прикрої неточности в рекламі. Продавець нічого не сказав і відразу ж переставив цінники. Детектив, елегантно спершись на ціпок, продовжував досліджувати вітрину. Врешті він промовив:

— Шановний, пробачте, та хочу поставити вам одне запитання зі сфери експериментальної психології та асоціяції ідей.

Червонощокий продавець погрозливо зиркнув на детектива, а той продовжував, похитуючи ціпком: