Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій
- Автор: Калинець Ігор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-244-2
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій». Краткое содержание книги:
Вперше збірка поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу» під назвою «Поезії з України» вийшла 1970 року у Бельгії у видавництві «Література і мистецтво» в оформленні Богдана Сороки, без відома і без дозволу авторів. Зробило це видавництво з двох причин, «щоб врятувати для української культури високоякісний вклад поетично-мистецької творчости молодого покоління, та — щоб культурні кола світу дізналися, якої якости і якого змісту українську культурну творчість придавлюють окупанти України».
Сьогодні як ніколи актуальним є перевидання цієї оригінальної книги, що й робить з великим задоволенням літературна агенція «Піраміда».
В оформленні книжки використано графіку Богдана Сороки.
Сьогодні як ніколи актуальним є перевидання цієї оригінальної книги, що й робить з великим задоволенням літературна агенція «Піраміда».
В оформленні книжки використано графіку Богдана Сороки.
Перейти на страницу:
Творець і лицар Калинового гербу написав зневірено про себе: «а чи не останній я з шляхетного родоводу мандрівних дяків?» Цей запит стосується і його попередника Олекси Влизька: «Романтики, ви вже останні, до скроні кольт!» Злам душі в обох випадках є зрозумілий, але ніяк не виправданий. Романтика і романтики є неперехідним явищем, бо передають вічну властивість людської душі — тугу за даллю, нехтування малим і стремління до великого і прекрасного. Калинець є суцільною постаттю з вибраною самим собою метою залишитися чистим романтичним поетом у служінні красі з національною шатою. Як перед ним, так і після нього появлятимуться споріднені духи, але ми віримо, що він стоятиме в першій фалянзі серед них.
Роман Семкович
Вертеп
Підпираючись костуром ямбів,
натягнувши кирею традицій,
прощаюсь з віком атомним,
бо щось мені не сидиться.
І вже мандрівним спудеєм
топчу снігові верета,
промінявши жупища келій
на біблійну скриньку вертепу.
Затихає хупаве місто.
Стіл. Заметіль. Гостина.
У кратерах макітр замішане
тісто солодке стигне.
Бринять ракети веретен
в галактиці каганцевої містики.
На сосновім деці вертепу
починається перше дійство.
Дійство перше
Криниця
Сумно на тебе дивитися, кринице,
пільна кринице з прогнилим цямринням,
оточила ти себе свитою кропиви ницої,
ще й хизуєшся мереживом жабуриння.
А була ти, небого, богинею у правітчизні,
молилися предки до твого непороччя,
пили вони жадібно тіло твоє пречисте,
солодкою водою причащали очі.
Де твоє нині ділося блакитне свічадо?
Хто тебе чару дівоцтва позбавив?
Скільки на землі зі смагою прочанів,
а жоден з летаргії не розбудив тебе збанком.
Молитва пастухів
Лишімо душам відчайдушників — мужів
на підвідконні миску молока та меду.
Самі позбудьмось бутночсті й молитву прокажім
за сутність будня, альфу і омегу.
Плекаймо плідно кіз, глядім гладких корів,
про їхні дбаймо живодайні вим'я й вола.
На нашім небі нам завісив статку ріг
якийсь козячий бог — волососяйний Волос.
Вже й сам Перун по стількосот роках
моцарського метання берла блискавиці
вергає днесь літеплі стріли молока
з дійних дійок у духом’ян дійниці.
Стріха
Підперта здавна тендітними колонами мальв,
ще від Івана стрипіхата зілля сухозлоттям,
і дивною мозаїкою з бурозелених смальт
та свіжою латкою сонячного околоту.
Звисають з тебе булави маку і срібний часник —
проминулого літа скупі оздоби і радощі.
Відходять зі спасами добрі твої часи,
що відбивав бузько на базалуччя ратуші.
Перегнали давно тебе наймолодші із груш,
гнилиці опалі загрузли в твоєму лоні.
Жаль мені стріхи, бо сам я, мов комин, загруз
білими спогадами в її мосяжній соломі.
Кам’яні баби
Ми велети, що зі сонця посміли глумитись,
покарані зухвальці, обернені в камінь.
Тепер тільки від круків побираємо мито
білими козацькими кістками.
Стоїмо як ідоли чорної пустелі,
віхи знамення татарви й вовкулаків.
Впаде смерк смерті на зелені оселі,
коли сонце вибухне на мертві відламки.
Скинемо каменю чари, які нас тиснуть,
зненавистю все просмалять наші вічі.
До слушного менту ми затаїлись у тирсі
з правом раз у рік на відьомські віча.
Перейти на страницу: