Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій
- Автор: Калинець Ігор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-244-2
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій». Краткое содержание книги:
Сьогодні як ніколи актуальним є перевидання цієї оригінальної книги, що й робить з великим задоволенням літературна агенція «Піраміда».
В оформленні книжки використано графіку Богдана Сороки.
Нитку безперервности, що тягнеться далі через руїни княжого Галича до сучасної доби, описує словами старовинної простоти:
Україна була колись «правітчизна свічок», тепер вона «вітчизна огарків». Поет бачить, що: «спить земля прабатьків під цвинтарним плотом», що похилена «дзвіниця, як вежа в Пізі, кланяється дрантивою головою могилам». На його очах:
І сумували святі з сільської церковці, що: «втікає світ з-під ніг, гей втікає». Подібні катаклізми — але інакшими почуттями — переживали вже наші предки з часів Дажбога, коли Володимир Великий поставив Десятинну церкву на знак, що настала година сумерку богів поганських. Але першу будівлю Десятинної церкви — цього символу перемоги над поганськими віруваннями — спалила пожежа: «об руїни крешуть червоних блискавиць коні»: І зрадів тоді Перун:
На якийсь час не стало Десятинної церкви:
В коловороті вічних повторень — завмирання і відроджування всього живого, в оборотах осінного й весняного сонця — в силу незбагненного закону:
Не раз розсипалися в руїни матеріальні твори людської творчости, але незнищенним залишався духовий зміст «чуда людської праці і віри». Тяглість духового змісту національної культури ще від далеких трипільських первопочатків є темою більшости його віршів. Їх проникає щось наче відчуття закону про поворот усіх речей. Ми тепер є на звороті вниз цього коловороту: оборот «жорнового камення кривавого місяця» розчавив величаву красу «первісної ночі». Поет — і разом з ним сучасне покоління — живе «у світі, де дотліває пам’ять». «Рушили по підсоннях соняшникові хащі», щоб закрити зарослям звалища минулого; Золотий Тік «взявся та й заріс вівсом»; «позбігалися будяки до храму Божого та й гатять головами в трухляві двері». Пільна криниця, що оновляла сили наших предків і була предметом їх почитания, покрилася «мереживом жабуриння».
Але матеріальні і духові сліди минулого існують на землі, вони є свідки безперервної тяглости тисячоліття культури. Не лише «Криниця», «Стріха», розбиті черепки, поржавіла бляха ікони, «Кам’яні баби» — також і місця на землі говорять мовчазною мовою про драматику минулих сторіч. От, хоч би площа перед Єзуїтським собором, де тепер діти годують голубів, це те саме місце, де на костирях палили «єретиків». Там колись:
Незмінною залишалася і духова спадщина попередніх сторіч: світовідчування з доби хліборобської, скотарської навіть ще й ловецької культур. Поганська мітологія, якій приділено багато талановитих описів; демонологія раннього християнського середньовіччя («чорти під бузиною зняли вереск, ягіддям об’їдаються», вірш «Відьма») — це справжні персонажі давнього вертепу.
Кілька прикладів про наявність у закамарках пам’яті тривалости подій, що відбувалися ще в «каганцевій містиці» доісторичних часів. Старий мідяний світильник «прожертий червінню міді», на якому стирчить тепер огарок свічки, нагадує, що він освічував ночі «ще пращурам перед хрещенням». В блиманні його світла «опівночі на долівці оживали шкури ведмедів», пращури наші «допивали з медуш» найстарший напиток, мед, «з’їдали воску бурштин». В підсвідомості пастухів триває і живе успадкований нахил сповняти обрядові забобони номадських племен, щоб приєднати ласку для щасливого плекання худоби — цієї біологічної основи буття скотарів трипільської культури. Вони «на підвіконні ставлять миску молока і меду», і Калинець укладає для них таку «Молитву пастухів»: