Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій

В людях обзивається зов крови, який кличе зберегти духову тяглість із нашим первопочатком.

«Споконвіку дослухаємося голосові крові» — це той лейтмотив, що незмінним рефреном повторюється в «Мужньому вірші». Від трьох поколінь з різних сторіч линуть із цього незмінного голосу крови три різні молитви. Перша — до Перуна від наших ранньо-історичних предків, що навмання «волоком» все далі пливли, щоб він «ощедрив» їх тріумфом над митрополією тодішнього політичного і культурного світа, Царгородом. Друга молитва до Матері Божої — від запорізьких січовиків, щоб вона оберегла хоробре надхнення січових сміливців протистояти загибелі, що зависла над їхньою країною. Третя молитва до Вітчизни Вітчизн — від теперішнього покоління, яке не може зростися з безкорінною цивілізацією XX сторіччя, щоб Вітчизна дала силу митцям і поетам піднести нашу культуру до духових вершин — схрестити «хоч пензлі, як списи».

У глибинах віків Калинець знаходить і оспівує красу окремих фраґментів, що зосталися з різних розвиткових епох, з підйомів і каталізмів нашої культури. Поставленням своїх поетичних образів на віддалях вікового тривання, Калинець створює елегійний клімат часово бездонної туги. Клімат цей особливий тим, що він просякнений ще й «прикрим присмаком присмерку». Атмосфера цього «присмаку присмерку» згущена в більшості віршів «Дійства першого» — вона пов’язує їх у споєний цикл — обзивається в «Другій інтермедії» («Топлення Марени») і досягає деяких віршів «Дійства третього».