Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій
- Автор: Калинець Ігор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-244-2
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Відчинення вертепу. Поезії з України: Друга збірка поезій». Краткое содержание книги:
Вперше збірка поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу» під назвою «Поезії з України» вийшла 1970 року у Бельгії у видавництві «Література і мистецтво» в оформленні Богдана Сороки, без відома і без дозволу авторів. Зробило це видавництво з двох причин, «щоб врятувати для української культури високоякісний вклад поетично-мистецької творчости молодого покоління, та — щоб культурні кола світу дізналися, якої якости і якого змісту українську культурну творчість придавлюють окупанти України».
Сьогодні як ніколи актуальним є перевидання цієї оригінальної книги, що й робить з великим задоволенням літературна агенція «Піраміда».
В оформленні книжки використано графіку Богдана Сороки.
Сьогодні як ніколи актуальним є перевидання цієї оригінальної книги, що й робить з великим задоволенням літературна агенція «Піраміда».
В оформленні книжки використано графіку Богдана Сороки.
Перейти на страницу:
Галич
У румовищах поміж череп'ям дзбанків,
мечами і пряслами, що знаходимо щоденно,
напіткали невідомої діви останки
з начільником — золотою діадемою.
Мовчить про її наймення віко саркофагу,
літопис задвірками обійшов її дівоцтво.
Замість весільної фати нап’яв фатум
чорну намітку на ясні очі.
Чи се не твоя, городе, суща подоба:
поросло городище забуття дерном,
лишилася дещиця слави по тобі,
сливе діви золота діадема.
Відвідини Зимної Води
8 березня 1967 р.
Тоді сосни ще сонні в туман запали,
тоді на пів дня півні вчинили гармидер.
Сонце неба допало, коли вже павич,
як впав, об'явився поміж курми.
Тоді щось хтозна що на причілкові хати
зненацька, світоньку, як свіне:
обновилася на причілкові Богоматір,
щирозлотом взолотило її вінець.
Тоді молодиця з повними відрами
поквапилась, байдужа до всіх видінь.
Був собі найбуденніший ранок, видно,
в Зимній Воді, Зимній Воді, Зимній Воді.
Інтермедія «Мій давній голос» (1962)
Архітектура
Чуже проколювало небо готикою,
хмурився химерами модерн,
рябіла східня екзотика,
щоб я помер.
Але я ріс вежею Успення,
видирався з сутеренних зажур,
щоб згодом
струнким і упевненим
став всім на голови
Юр.
«Юр» М. Сосенка
Юр восени самітній:
дерева летять за вітром,
дерева летять столітні,
як журавлі за літом…
Юр, як листок від печалі,
легкий,
і аж світиться наскрізь.
Він в небо
напевно відчалить,
бо в нього осінній настрій.
«Юр» О. Новаківського
Хлюпає полум’ям день,
бризка вогнем і вітрами,
вогнем червоних дерев,
вогнем стоязикої хмари.
Лише серед лави барв,
серед нетривкості й бурі
несе себе
вічності в дар
сильвета собору Юра.
Будинок
О, яка солодкість ліній,
гама барв медовосонна,
угорі венери з ліні
простягли лелійні лона.
Слимаки дзвінких балконів
закрутились ажурово,
і різьби химерні грона
зодягли дверей підкови.
Все веселкою, дугою
без контрастів і без кантів.
Лиш внизу кричать від болю
вдавлені у брук а т л а н т и.
«Муза» О. Новаківського
Осяяна сонячною повінню,
вона дивилась з його полотен
очима, що були повні
невимовної скорботи.
І тому,
що він прагнув бунту
і гострої,
як вістря,
музики,
вона мусила бути
його м у з о ю.
«Автопортрет» О. Новаківського
Він був замислений
і величний,
зайнявши весь сонячний простір,
до людей повернув обличчя
мудре і гостре.
А вона була десь в перспективі,
обличчя мала на руку оперте,
обличчя безнадійне і красиве,
і була його а в т о п о р т р е т о м.
«Пробудження» О. Новаківського
Дівчинка
потягнулась спросоння,
оголивши теплі коліна,
струнка, як сонячний промінь,
і сама серед стрункого проміння.
Стіни клали на себе сонце.
Воскресали давні ікони,
що спали в павутинному мороці
довгими віками.
І зникла з їх лику байдужість,
і полились благословенням їх очі,
бо настало п р о б у д ж е н н я
дівчинки
в полотняній сорочці.
«Зима» О. Кульчицької
Спала Земля,
підібгавши під себе ноги,
в затишнім
сніговім наметі,
а поруч у віковічних барлогах
зимували старі ведмеді.
А поруч
обгризали зайці
червоне пруття ожини.
І висли
великі, як у казці,
зірчасті сніжини…
Землі було тепло в наметі,
і уста вона склала в усміх,
бо їй снилось,
що ведмеді ласують медом,
а зайці мають молоду капусту.
Перейти на страницу: