МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Це колись повинно було статися. Догрався ти, колега.
-Ти теж, я бачу, догрався. До майора.
Чергового офіцера Олег Рибалка пам`ятав молоденьким рожевощоким старлеєм. Природна рожевість щік постійно бентежила офіцера міліції, потенційну загрозу злочинного світу. Про нього Олег не міг пригадати нічого поганого, так само я і чогось путнього.
Його співбесідник завжди лишався ніяким.
-Між іншим, мені потрібен адвокат. Я маю право розбудити його серед ночі і запросити сюди на розмову.
-Ти грамотний. Сам скільки разів не давав затриманому скористатися його правом? Так що нехай твій захисник поспить спокійно, йому ще спілкуватися з родичами потерпілої... А може, загиблої.
-Сплюнь.
-Це тобі, Рибалко, спльовувати треба. Якщо наша дівчинка помре, тебе закриють надовго, а по тобі зона плаче давненько. І от коли ти в нас сядеш, от тоді за всі твої інші фокуси розкрутять.
-Ромчик, я втомився, у мене голова болить. Дівча кинулося під машини саме, ваші архаровці не дуже квапилися надавати їй допомогу, бо їх зацікавила моя особа. Я вийду звідси, а за те, що керував машину у нетверезому стані, заплачу банального штрафу. Вона прийде до тями і все розкаже.
-Знаєш, як буде? - майор змовницькі нахилився до Олега через стіл. - Хто б її родичі не були, ситуацію на раз прорахують. Дитя травмоване, збиває її вночі на дорозі п`яний бандюга. Вона скаже все, як навчать, і на тебе заведуть справу. Тепер - цей придурок, на якого ти з пістолетом кинувся, теж мовчати не буде і скаже все, як бачив. Ще й почне доводити, як ти хотів утекти з місця пригоди і лишити дівчину безпорадною мерзнути на вулиці. Ми тебе теж не випустимо, відкупитися теж не вийде, бо заяву свою, власноруч написану, їм назад ніхто не віддасть.
-А тобі яка з цього користь?
-Придумається якась там, не переживай. Таких, як ти... А, - майор махнув рукою. - Сам же все розумієш, навіть краще за нас усіх. Все, паняй у камеру, сам спати хотів. Покисни до ранку.
У камені стояла липка задуха, до якої додавалися перегарні вихлопи трьох хануриків, специфічні запахи, що постійно оточують кавказців, і ще тхнуло чимось кислим. Походження запаху Рибалка визначити не міг. Кавказці сиділи під стінкою, кинули поглядом на новоприбулого і знову повернулися до свого тихого перешіптування. Алкаші мирно хропли, зайнявши своїми тілами більшу частину простору, придатного для лежання. Олег присів на дощатий помост - нари, сперся боком на стінку і спробував закуняти.
Нічого не виходило. Поки що події розвиваються так, як він передбачав, і радості з своїх прогнозів щодо роботи рідної міліції Рибалка не отримував. Навіть згадка про сержанта Григоряна вже не так тішила. Чомусь пригадався вираз
обличчя непритомної дівчини, справді розгублений, немов вона усвідомила лише в останню мить, що збирається робити, та не змогла зупинитися. І зовсім недоречна до обставин музика. Дотепер Олег ніколи не замислювався про доречність чи недоречність музики в подібних випадках та в різних ситуаціях. Він звик постійно чути її, різну, на території базару, а правильніше - над територією.
Цікаво, під яку б музику хотіла померти ти?
Хто ж тебе образив, дурненька?
Цієї ночі не спала ще одна жінка.
Алла Різник плакала, прикладала холод до синця, знову плакала, коли дивилася на себе у дзеркало. Обличчя... ну, скажемо так, не спотворене, але приємного все одно мало. Звичайно, це не бритвою чи ножем різонути з люті. До такого висновку вона прийшла, знайшовши у барі недопитий коньяк. Нехай, нехай Карась його приніс, нічого це не означає, не вдавиться. Випивши третю чарочку, вона перестала плакати і подивилася на все, що трапилось, більш філософські та розважливо.
Міг би різонути з люті. Хто завгодно, тільки не Олег Рибалка. Цікаво, кому від цього прочухана більше додалося люті? Він пару стравив, поїхав і за годину прийде до тями. Вони, мужики, такі. Вони погано знають жінок. Особливо таких, як Алла Різник.
Чому раптом таких? Вона одна-єдина, вона неповторна у своїй люті. Коханець довів, що сильний, вона це й без того знала, слабкодухих мужиків не підпускала до себе за кілометр. Лиш їй самій додав він люті, тож нехай не сходить цей синець як може довго. Вона буде щодня дивитися і живитися його енергією. А нічого сказано: енергія синця. Треба ще випити, алкоголь заспокоює.
Навряд чи Олег Рибалка буде проситися назад, приїде з мільйоном пурпурових троянд і впаде в ноги. З інакшим чоловіком, до речі, вона б і не зустрічалася. Та й сама не побіжить. Ти можеш топтати мене ногами, заплювати мені очі, ґвалтувати, кинувши поперек ліжка просто в чоботях. Але ти не можеш просто так ударити мене в обличчя і залишити на ньому такий жахливий синець. Вона нагадає кривдникові про себе, і не ударом по пискові, для жінки це надто примітивно, а в інший спосіб. Вигадувати його не треба, сам придумається.