А листя падають...

Але рішив я зачекать, Бо щось мене тримало поки. Вийшла красуня із води Струнка, оголена, патлата Й мені кивнула: йди сюди! І тут же стала лоскотати. Тоді і матір я згадав, Яка мене попереджала, Та сила, певно, неземна Біля русалки задержала. І, переборюючи страх, Я, звісно, дамі підкорився... Й на неземну її красу Неначе вкопаний дивився. А через місяць, може два - На тій русалці я женився... 6.11.1980 р. ЗАГЛЯДАЮ В НЕБО Я Заглядаю в небо я Як в природи душу, Боже, скільки ніжності В золоті дібров! Хто ж це чудо витворив? Хто ж це чудо витончив? Люди кажуть - Сонечко, Я кажу - любов. Боже, що то твориться У житті моєму, Боже, що то твориться У душі моїй? Як же серцю хочеться, Щоб співала горличка, Тільки де гарантія, Що потрібний їй? Ще в селі на вигоні Не співали жайвори, А в гаю за річкою Не шушукав гай, То ж чому чужі жінки - Всі, неначе, квіточки, Хоч бери до рани Кожну прикладай. Заглядаю в небо я, Як в дівочу душу, Боже, скільки ніжності В сутінках дібров! Хто ж це чудо витворив? Хто ж це чудо витончив? Люди кажуть - Сонечко, Я кажу - любов. 11.11.2001 р. ГОРОБЦІ І СВІТАНОК Люблю світанок й дні воскресні, Що заворожують мій зір, І як в садку цвітуть черешні, І тишу, що крадеться з гір. Люблю я день, який сповзає В ранковім дремі з хмарок в ліс, І на берізки поглядає, Як я на шовк коханих кіс. Люблю світанок. Як над лісом - Димить злегесенька туман, І горобців, що сплять всю нічку, Щоб ранком день принести нам. 24.4.2000 р. ПЕРШІЙ КОРОЛЕВІ Згадав про Місяць над горою, Про ті чудові світлі дні, Як познайомились з тобою Колись на пляжі в Ірпіні. Як я тремтячими руками Вперше твоїх торкнувсь колін, Й мені здалось, що надімною, Ніби, роздавсь небесний дзвін. А ти у Місячній короні Серед туману і роси Сказала там, де паслись коні: -Усе що хочеш - все проси. А я незнав, про що йшла мова, Чого ж і ще було просить - Як нічка й так така чудова, І річка поруч нас біжить. Пройшло уже багато років, Скільки відбулося подій! - А ти ще й досі в тій короні Стоїш у пам'яті моїй. 30.10.2000 р. МІДНА КОПІЙКА Не пройде і сто літ як і ми всі помрем, Як над нами насиплють кургани, І ніхто на той світ не візьме свій гарем Як колись фараони й султани. А якщо ти нікого в житті не любив, Не кохав, не робив людям радість - Будеш сам на тім світі, як бовдур лежать, Обійдуть тебе Валі і Каті. І забудуть про тебе і мертві й живі, Ну кому така радість потрібна, Що життя прожила й ні людям, ні собі, Як копійка на смітнику мідна? То ж кому такі принци потрібні, скажіть, Що крім сну ті нічого не знали? А тому, хто живий, я вам раджу - любіть, Щоб про вас добрим словом згадали. Тих, хто щастя творив, тих хто ніжив, любив - Тих в житті не судили й не судять... Бо якщо ти любив - значить щастя творив, Значить ти щось робив добре людям. То ж кохайтесь, любіть, не жалійте вогню, Не жалійте коханим цілунків! Бо у тому вогні, що в душі аж на дні - Тільки там і шукай порятунку. 19.6.1997 р. ДУРМАН Ще і сьогодні перепілки Всю ніч співають за селом, Неначе грають на сопілці, Мов серце крають перед сном. Я пам'ятаю, як в дитинстві У росах зіроньки шукав, І як незграбно, і невміло Тебе в гаю поцілував. І з того часу, як не дивно, З'явилась Муза і тоді - Стало все ніжним і рожевим, І зорі стали голубі. А ми під небом вальс кружляли На лузі з гордим буркуном, А поле, ніби, нас навмисно Поїло ніжним дурманом. О, як би я хотів сьогодні Напитись того дурману, Щоб в дурня знов перетвориться Й віддчуть ту силу чарівну. Відчуть ту ніжність й насолоду І того дотику тепло, Яке мене ось стільки років Манило, мучило й пекло. Бо, як колись в тобі відразу Відчув всі радощі життя,