«Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори

Автор зображує Івана Вишенського в однойменній поемі «дідусем похилим, зморщеним, сивобородим, в сіряці на голім тілі», «блаженним аскетом», що покидає «все дрібне, болюще, що чуття в душі ворушить і увагу відвертає від найвищого єства». Сповнений думок про сутність Бога, вважаючи конечною метою людського життя спасіння своєї душі, Вишенський-печерник відмовляється від зустрічі із земляками, що прибули на Афон просити його повернутися на Батьківщину. Відмовляється… та від однієї згадки про Україну в нього «серце скаче, … кров живіше б’ється». Палка пристрасна натура бореться з аскетизмом. Ця трагічна роздвоєність складає визначальну колізію твору.

І. Франко був певен: людина повинна дбати передовсім про громадську справу, а не власний інтерес, яким би вагомим той не був. Письменник підносив цю ідею аж до сенсу людського життя. І саме таке довге і чесне життя — на користь громади! — проживає головний герой повісті «Захар Беркут» (1882). Події твору відносять читача в середньовічні часи, коли Русь потерпає від набігів полчищ монголів. Ані князь, ні воєвода, ні дружина не годні оборонити тухольців — громада сама стає на захист рідної землі. У повісті є вражаюча сцена: старійшина Захар Беркут відмовляється виміняти життя свого сина Максима на порятунок монголів. Чи кожен батько зміг би зробити такий вибір? Але бувають моменти, коли в ім’я Батьківщини потрібно жертвувати найдорожчим — тільки з геройських сердець кується нація, постає держава…