«Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори
- Автор: Франко Иван Яковлевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-094-6
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - ««Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори». Краткое содержание книги:
«Тричі мені являлася любов…» — сказав поет. Кого ж любив і кого згадав він у цьому вірші та й загалом у «Зів’ялому листі»?
Першим і найбільшим його коханням була попівна Ольга Рошкевич. І. Франко тоді ще був гімназистом і ввійшов у дім Рошкевичів як репетитор Ольжиного брата Ярослава, з яким ще й потоваришував. Він просив руки Ольги — і одержав згоду. Проте їхнє подружнє щастя не склалося, бо нареченого заарештували «за соціалізм», а для родини священика це була надто компрометуюча обставина…
Ці романтичні рядки — згусток переболеного і перемученого, що довелося пережити їх автору. Ольга теж пронесла свої почуття до нього через усе життя. Вона вийшла заміж за іншого, та щастя в шлюбі не зазнала… «Несміла, як лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина» — такою постає Ольга Рошкевич у поезії «Тричі мені являлася любов…»
Друге кохання І. Франка — полька, народна вчителька зі Станіславова Юзефа Дзвонковська. «Гордая княгиня», «тиха та сумна», «таємна й недоступна, мов святиня», вона трохи гордувала ним, не відповідала взаємністю на його впадання. Доля відміряла Юзі лише тридцять років: вона хворіла на туберкульоз…
Її образ постає в поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» (цей твір А. Кос-Анатольський поклав на музику — вийшов чарівний романс):
Автор використовує антитезу: протиставляє зовнішній привабливості дівчини її жорстоке серце.
Нарешті Целіна Журовська — за чоловіком Зигмунтовська — шлюбна, ефектно красива і меркантильна міщанка. Вона байдуже ставилася до Франкових віршів, та ще й написаних ненависною їй «руською» мовою. І. Франко знаходив у ній щось демонічне: «женщина чи звір», «сфінкс», «мара».
Ці панни такі різні, проте в однім однакові — вони полонили Франкове серце, надихнули писати про Жінку. Д. Павличко з цього приводу сказав: «Знаємо три його любові… та все ж перебуваємо в зачаклованому стані й бачимо лише одну. Така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті…» Бо автор «Зів’ялого листя» не пише про пережите документально — він творчо переосмислює його, перепускає через художню уяву.
Тогочасна критика, зокрема В. Щурат, віднесла збірку «Зів’яле листя» до перших проявів декадансу в українській поезії. Для довідки: декаданс — іншомовне слово, яке в перекладі означає занепадництво. Декаденти заперечували «міщанську мораль», були переконані в загибелі попередньої культури, сповідували ідею «чистого мистецтва», естетизували пороки. У їхніх творах домінують настрої втоми і відчаю, безнадійного песимізму.
Тож І. Франко рішуче спростував Щуратову оцінку «Зів’ялого листя»:
Так, І. Франко, як і кожна людина, мав хвилини розпачу, любив, страждав — хіба ж можна ненастанно «добувати, Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі»?.. А «надія, воля, радісне чуття» потужною «нутою» знову зазвучали у збірці «Мій Ізмарагд» (1898).
Передовсім пояснимо її назву. «Ізмарагдами» у давньому письменстві називали збірники статей і притч повчально-розповідного характеру, в яких розтлумачувалися питання християнської моралі та повсякденного життя. При цьому використовувалися твори отців церкви, книжників: Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Василія Великого, Феодосія Печерського, Кирила Туровського та інших.
І. Франко у своєму «Ізмарагді» черпає давні мотиви — у циклі «Строфи», медитативних віршах «Немає друга понад мудрість…», «Себе самого наперед…» він торкається вічних проблем добра і зла, сенсу людського життя, освіченості та невігластва тощо: