«Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори
- Автор: Франко Иван Яковлевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-094-6
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - ««Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори». Краткое содержание книги:
І тоді, у 1894 р., І. Франко, що мав у своєму образі «щось енергічне, уперте», теж вистояв — започаткував журнал «Житє і слово». Переглядаючи сторінки цього видання за різні роки (1894–1897 рр.), пересвідчуємося: стрижневою думкою в ньому була національна ідея, а водночас переконання в розімкненості української культури у світ загальнолюдських цінностей і надбань. Франко-редактор, наділений непересічними організаторськими здібностями, залучив до співпраці з «Житє і слово» А. Кримського, М. Драгоманова, Лесю Українку, М. Коцюбинського та чимало інших талановитих людей. Тут друкувалися і його літературні, науково-публіцистичні твори, переклади.
А пише він на межі ХІХ — XX ст. багато: три поетичні збірки «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900); повість «Перехресні стежки» (1900); драму «Украдене щастя» (1893). Причому вихід збірки «Мій Ізмарагд» здійснювався коштом шкільної молоді і припав на ювілейний рік: у 1898 р. у Галичині відзначали 25-річчя літературної діяльності І. Франка. Його геній здавався невичерпним: 1905 р. — поема «Мойсей»; 1906 р. — поетична збірка «Semper tіro»… І. Драч про щедрість Франкового дару сказав: «Невпрогорт цього слова…»
Таку титанічну працю не можна було не визнавати. Прикметно, що для російського словника Ф. Брокгауза та І. Єфрона статтю «Южнорусская литература» було замовлено саме І. Франку. У 1906 р. Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності. У 1913 р. українська громадськість розпочала святкувати сорокаліття літературної діяльності письменника, проте відбулися не всі святкові заходи: завадила Перша світова війна…
І. Франко ніколи не мав аж дуже міцного здоров’я, а в 1908 р. його стан значно погіршився. Однак навіть паралізований, у хвилини фізичного полегшення він працював, переймався громадськими справами. Так, він радів утворенню легіону Українських січових стрільців, до якого вступив його син Петро.
Навесні 1916 р., коли йому стало зовсім зле, переїхав до власного будинку у Львові. Склав заповіт: свій найбільший нажитий скарб — рукописи і бібліотеку — заповів Науковому товариству імені Т. Г. Шевченка. А 28 травня 1916 р. його не стало…
На Личаківському цвинтарі у Львові є могила, на якій споруджений пам’ятник — бронзовий Каменяр із піднесеним кайлом у дужій руці. Тут похований Іван Франко.
Літературна спадщина І. Франка багатюща і в тематичному, і в ідейному, і жанровому планах. Він писав про суспільне життя («З вершин і низин») і кохання («Зів’яле листя»), на сюжети далекого минулого («Захар Беркут») і його сучасності («Перехресні стежки»); писав не лише для дорослого читача, а й дітей («Коли ще звірі говорили»).
І. Франко заявив про себе як поет могутнього таланту збіркою громадянської лірики «З вершин і низин» (1887). Вона вийшла в часи, коли в Європі вже відбуяла «весна народів» 1848 р., принісши галичанам хвилю національного самоусвідомлення, ідентифікації з наддніпрянськими українцями. Її лейтмотив — оптимістичне переживання змін у світі, ствердження вічності Духу народу, всеперемагаючої сили науки і поступу. Цей провідний, наскрізний мотив сконденсовано висловлений у поезії «Гімн» («Вічний революціонер»):
Твір завершується риторичним запитанням: митець був певен у невідворотності докорінного оновлення світу, передчував його як благодатну грозу, що зросить спраглу землю, принесе очищення народам, яких «тайна дрож пронимає» в очікуванні «щасливої зміни».
Поезії «Гримить! Благодатна пора наступає…» (а саме з цієї поезії взяті останні цитати), «Гріє сонечко!», «Земле, моя всеплодющая мати…», «Vіvere memento!» належать до циклу «Веснянки». Як відомо, так називаються народні календарно-обрядові пісні, що виконували наші предки, радісно зустрічаючи весну. Франкові веснянки теж сповнені радісного, піднесеного настрою, бо суспільство, як відчуває митець, переживає могутнє пробудження до нового життя. Ліричний герой цих поезій — не з тих, чия «хата скраю», для кого «своя сорочка ближча до тіла», це справжній небайдужий громадянин своєї Вітчизни.
Поет вірить: неминуче впадуть тиранії — і, як сказав П. Грабовський, людиною стане чоловік. Так, І Франко був вимогливим не тільки до себе, а й до своїх сучасників — спонукав їх, мов орачів ниви, до праці, активного чину: