Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
III
Бистріший на розум, ніж місіс Юїнґ, Еммет перший утямив, що вони удвох опинилися в халепі. Ще одна думка, що стукнула йому в голову, була геть егоїстична: тут, у коридорі, холодно. Тож Еммет закутався, наче араб, у ковдру, слухаючи важкий подих медсестри й міркуючи про матросів у підводних човнах, що зазнали аварії. А ще про те, чи надовго вистачить кисню, що його споживає ця грудна клітка завбільшки з кишеньковий крейсер.
Підхоже порівняння з крейсером спало на гадку в ту хвилину, коли місіс Юїнґ заметушилася, та так завзято, ніби запрагла переконати Монсена, що передпокій не такий уже й великий, як можна було гадати. Годі було визначити в темряві, чи то медсестра шукає ознаки змови, чи то вона вже бореться за повітря. Добру хвилину Еммет у дедалі вологішому бурнусі увихався, щоб могутнє тіло не розчавило його об стіну. Аж поки не настало полегшення — з її раптовим вигуком:
— Та тут же є вікно!
Справді, тут було вікно, і тільки пітьма завадила помітити його раніше. Питання в тому, чи воно виходило на дах, а чи на вертикальну стіну. Щоб з’ясувати це на тлі непроглядного неба, передня частина місіс Юїнґ вихилилася за підвіконня. І зробила тріумфальне відкриття.
— Уже бачу, — сказала медсестра. — Зразу під вікном є дах, і я можу досягти його.
Десь на географічних просторах її єства запломенів дух дівчаток-скаутів; не встиг Еммет застерегти місіс Юїнґ — вона вже вибралася надвір і стало чутно, як бентежливо риплять лати під бляхою. Крізь віконний отвір війнув прохолодний вітерець, і, поки Еммет кулився навпочіпки, в передпокої задуднів медсестрин голос.
— Нічого не бачу.
— Вранці сюди прийде лікар, — з надією мовив Еммет. Зміркувавши, що гумор тут геть недоречний, він квапливо докинув:
— Покличте на допомогу. Тільки не вживайте слова «допоможіть». Гукніть щось на зразок «у містера Монсена клопіт». І застережіть, що тут немає грабіжників, бо інакше прийде якийсь доброзичливець та й підстрелить вас із рушниці.
— У містера Монсена клопіт! — слухняно заволала медсестра. — Нема грабіжників!
Вона горлала, але відповіді не було. У проміжках тиші Еммет уявляв себе та місіс Юїнґ викинутими на безлюдний острів й упродовж тижня змушеними живитися зеленими капсулами, а тоді — йодом із медичного набору.
Трусячись від холоду, він почув, що місіс Юїнґ розмовляє з кимсь унизу. За якусь хвилину вона повідомила:
— Це чоловік у білому плащі.
Еммет прислухався.
— Як справи, лялечко?
Голос долинав звіддалік.
— Може, кухонні двері відімкнені, — відповіла медсестра. — Якщо ні, то підійдете сюди ближче, і я скажу, що робити.
— Може, маєш склянку-другу для нас, лялюсю?
— Кажу вам усерйоз, — обурилася місіс Юїнґ. — Я дипломована медсестра… мене замкнули в лікарському кабінеті.
— А чи є в цьому кабінеті щось із моїх ліків?
Еммет не розчув наступних кількох фраз. Місіс Юїнґ заглянула в передпокій.
— Цей чолов’яга начебто розуміє мене, — сказала вона. — Але він страшенно п’яний. Він торгає кухонні двері.
Іще один персонаж зникає з цієї історії. Жоден із наших героїв ніколи не побачить цього приблудного персонажа знову. І ось за кілька століть — чи то за двадцять хвилин — Еммет заговорив.
— Поверніться сюди й зачиніть вікно, — сказав він. — Холоднішає.
— Волію сидіти тут.
— Тоді зачиніть вікно.
Мовчанка.
— Я б повернулася, містере Монсен, але зрозумійте: я ж вас і не знаю.
— Розумію. Я теж вас не знаю.
Побарившись трохи, медсестра таки вирішила забратися в передпокій і зачинити за собою вікно.
— Нам просто доведеться почекати, — сонно проказав він. — Я зажив таблетку аспірину.
Якийсь проміжок часу не дуже чітко відобразився у свідомості Еммета, хоча той був певен, що місіс Юїнґ, скромно присівши навпроти нього, не зімкнула очей. Зненацька його розбудив звук медсестриних кулаків, що товкли двері, та її крик: «Марґерілло! Марґерілло!»
— Що таке? — спитав він.
— Це Марґерілла! — гукнула медсестра. — Я почула її авто!
— Ось і розв’язок, — пробурмотів Еммет, однак тон голосу місіс Юїнґ не дуже-то переконав Марґеріллу: збігло трохи часу, поки в замку обернувся ключ.
Своє зволікання Марґерілла згладила манірним смішком.
— Ого, то вас двоє! — вигукнула вона. — Що ви там робите?
Еммет підвівся, кутаючись у бурнус. Він марно закликав на виручку всіх лицарів із прочитаних у юності книжок. Нічого путнього не спадало на гадку.
— Нас замкнули в передпокої з ліками, — величаво відповіла місіс Юїнґ.
— Так, — гордовито підтвердив Еммет. — Нас замкнули.
Подібний до Цезаря в тозі, вкритого багатьма ранами[231], Еммет міг лише плентати слідом за медсестрою під акомпанемент Марґеріллиного хихикання й звалитися на ліжко за дверима кімнати-палати.
Він прокинувся у світі, який навіть у відкритих очах видавався трохи загрозливим. І досі тривав травень, за цю ніч сади в Дейвісовому маєтку вибухнули буйним розсипом троянд, а ті кинули жмут солодкої зарази на веранду та протимоскітні сітки на вікнах. Еммет гостро відчував наслідки сміховинного відчаю, який трапилося переживати попереднього дня. Чи всю правду сказали про стан здоров’я? А чи прийде сьогодні Ельза Голлідей? Чи досі вона така сама, з якою він розстався два роки тому? А чи сам він не видасться іншим, коли в тілі горить лихоманка, а в серці криється таємниця?
Коли Еммет таки зважився розплющити очі, то побачив міс Гапґуд, що повернулася на чергування й бігла до пацієнта, вимахуючи термометром, як кинджалом.
Якось треба їй зарадити. Монсен знав це наперед, коли медсестра, різко спинившись, стала струшувати термометр, та так, що він брязнув об підлогу, розбився на кілька осколків, а ті покотилися під комод.
Спроквола пацієнт подзвонив двічі — про такий сигнал він напередодні умовився з секретаркою. Коли та з’явилася, він згорбився на подушці, а тоді простежив за її поглядом на вікно.
— Чимало їх там, правда?
— Я б впустила пагони просто в цю кімнату, — зауважила Трейнор. — До слова, міс Голлідей надіслала квіти цього ранку.
— Справді? — пожвавився Еммет. — Які саме?
— Троянди. — За мить секретарка уточнила: — Сорт «Американські красуні»[232].
— Будь ласка, візьміть їх собі, міс Гапґуд, — запропонував він, а тоді звернувся до міс Трейнор: — А якого сорту ті, що на веранді?
— Це «Талісмани». Є кілька кущів сорту «Сесіль Брюннер». — Коли за міс Гапґуд зачинился двері, міс Трейнор зголосилася: — Поїду-но я до аптеки й привезу інший термометр. Бачу, що стався прикрий випадок.
— Дякую. Головне — це подбати, щоб я не спав у час, коли прийде міс Голлідей, якщо вона взагалі прийде. Очевидно, в такому поспіху мені передається психологія хворої людини… Відчуваю, що лікар і медсестри змовилися тримати мене в замороженому вигляді — як ось цю жінку в журналі.
Секретарка відчинила вікно з москітьєрою, відщипнула троянду й кинула її на подушку біля нього.
— Це річ, якій можна довіряти, — сказала вона й швидко повела далі: — До вас приходить пошта. Деякі чоловіки люблять починати день з пошти… Але містер Рачофф завжди воліє обміркувати свою заплановану роботу, перш ніж читати газету.
Пройнятий легкою неприязню до містера Рачоффа, Еммет зважував різні можливості.
— Що ж, першим із ліку вважаю будь-який телефонний дзвінок від міс Голлідей. Добре було б, якби ви ненав’язливо з’ясували, коли вона прийде. Щодо запланованого… я так вважав ще вчора, а сьогодні ніяк не вважаю, поки не дізнаюся, що запланував цей лікар. Дайте мені, будь ласка, записну книжку цієї медсестри.
231
Подібний до Цезаря в тозі, вкритого багатьма ранами… У Фіцджеральдовій бібліотеці було два примірники «Порівняльних життєписів» Плутарха. Ця книжка містить свідчення очевидців про вбивство Юлія Цезаря.
232
«Американські красуні»… «Талісмани»… «Сесіль Брюннер» — різновиди троянд. «Американські красуні» — це сорт квітів червоно-рожевого кольору, привезених до США із Франції наприкінці 1800-х років. Був найпопулярнішим у 1920-х, хоча популярний і досі. «Талісмани» виведено у «вік джазу», це гібридні рожево-оранжеві троянди з мідяно-жовтою облямівкою пелюстків. «Сесіль Брюннер» — це класична нині «Кохана Роза», світло-рожева витка троянда, виведена у Франції 1881 року.