Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
— Щоб за п’ять хвилин вас тут не було, — сказав він. — Швидко пакуйтеся.
У спальні він висунув шухляду з комода й посадив на неї служницю, що вже валилася з ніг. А коли повернувся на кухню, побачив, що міс Трейнор, спершись на одвірок дверей, які вели до буфетної кімнати, надто пізно силкується приховати у складках сукні брунатний відлиск револьвера. Еммет зрозумів, чому змінилася негрова поведінка, й почувався не таким уже й грізним.
— Чий це револьвер? — спитав він.
— Ваш.
— Дякую. Постежте, будь ласка, за Марґеріллою.
Зі спальні долинали схлипування й гнівні вигуки Марґерілли, адресовані здорованеві, що допомагав їй. Ще перед тим, як задзижчав стартер, Еммет сів на кухонному стільці, сперся головою на руку й спробував обміркувати все, що сталося. Та ось у буфетній хтось щось сказав про міс Голлідей, і він знову напружився. Секретарка повідомила новину.
— Секретар міс Голлідей сказав, що вона приїде сюди з хвилини на хвилину.
— Де медсестра?! — вигукнув Еммет, зірвавшись на ноги.
— Вона зайнята нотатками. Чим можу допомогти?
— Затримайте міс Голлідей внизу! — крикнув він зі сходів.
У своїй спальні Монсен змусив міс Гапґуд швиденько обтерти його вологим рушником і в її супроводі, як риба-лоцман з акулою, вибрав собі підхожу одежу.
Для нього мала настати чи не найважливіша мить у житті. Обличчя Ельзи Голлідей на кіноекрані в Цейлоні дало Емметові знати, що він зробив дурницю, покинувши її. Вираз обличчя Ельзи, яка зустріла його в порту три дні тому, підтвердив це. І тепер доведеться дивитись їй у вічі тільки для того, щоб приховувати, виляти й ухилятися. Бо ж невідомо, що припасла для нього Ельза.
«Я давав собі раду й у важчих випадках», — подумав він.
— У нас ось уже кілька годин нема температури, — сказала міс Гапґуд і, немов на підтвердження своїх слів, розтрощила градусник у жмені. Тихий хрускіт скла став сигналом: Еммета кинуло в піт, який промочив незаплямовану одежу.
— Спробуйте добрати мені інше вбрання, — поривно наказав він. — Вона ось-ось надійде.
Міс Гапґуд і далі з надією дивилася на дві половинки термометра, коли у двері постукала міс Трейнор. Дізнавшись, що гостя вже чекає внизу, Еммет залучив секретарку до пошуків іншого спорядження. Відтак, обережно перевдягнувшись у ванній, він спустився вниз.
Ельза Голлідей була брюнетка з густим теплим рум’янцем, дуже фотогенічна. Її подовгасті мрійливі очі повнилися тихими обіцянками. За останні два роки ніхто — крім Прісцілли Лейн[235] — не сходив на вершини кіно впевненіше, ніж вона. Еммет не поцілував Ельзи, тільки став поряд крісла, в якому вона сиділа, взяв її за руку й глянув у вічі. А тоді відійшов і сів у кріслі навпроти, на мить замислившись не так про неї, як про те, чи вдасться припинити потовиділення на обличчі та грудях.
— Як почуваєшся? — спитала Ельза.
— Набагато краще. Не говорімо про це. Навіть не думаймо. Незадовго я зовсім одужаю.
— Доктор Кардіфф стверджує зовсім інше.
Емметова майка враз змокріла.
— Ти розмовляла з цим ослом про мене?
— Коротко. Він сказав, що тобі треба берегти самого себе.
Однаково сердитий на них обох, Еммет змінив тему розмови.
— За останній час ти виконала грандіозну роботу, Ельзо. Я це знаю, хоча й відстав на кілька фільмів. Я бачив тебе в кінотеатрах, де мало хто з глядачів міг прочитати субтитри: для них це було німе кіно. Зате було видно, як вони на тебе дивилися і як їхні вуста ворушилися разом із твоїми. Я бачив, що ти захопила цих чужинців.
Ельза Голлідей задивилась у далечінь.
— Це романтична частина творчості, — відповіла вона. — Стільки добра можна зробити людям, яких ніколи не побачиш…
— Так, — згодився він.
«Звичайно ж, Ельзу треба провчити, щоб не казала такого», — подумав Еммет, згадавши сюжети «Порт-саїдських жінок» і «Вечіркової дівчини».
— Дар яскравості, — сказав він за якусь мить. — Яскравість у красі… Як у тих художників, що відкрили рух там, де його не було… Хоча водночас з’явилася перспектива й затьмарила…
Еммет утямив, що це надто складні — як на Ельзу — речі, й тут же перейшов на простіші.
— Коли ми з тобою були близькі, мене лякала твоя краса.
— Коли я заводила мову про одруження, — докинула Ельза, вийшовши із задуми.
Він згідливо кивнув.
— Я почувався кимось на зразок торговця мистецькими творами або ж одного з тих банкірів, що виставляються напоказ із оперними співачками, немовби купили їхні голоси, як ото грамплатівку.
— Ти багато зробив для мого голосу, — сказала Ельза. — Досі маю патефон і всі платівки. Мабуть, співатиму в наступній кінокартині. І ті репродукції Хуана Ґріса та Пабло Пікассо[236]… Досі запевняю знайомих, що це оригінали, хоча тепер у мене добре розвинувся смак. Мене інформують про те, які картини будуть у ціні. Пригадую, ти сказав мені, що картина може бути кращим вкладенням грошей, ніж браслет…
Вона раптом замовкла.
— Послухай-но, Еммете, я приїхала не для того, щоб балакати про колишнє. Хоч мій директор хворіє, та завтра може початися фільмування, тож я захотіла з тобою побачитися, поки є на те змога. Щоб надолужити прогаяне, знаєш? Щиро поговорити про все, вилити душу. Розумієш?
Цього разу вже Еммет слухав упіввуха. Його сорочка просочилася потом. Побоюючись, що на комірці ось-ось з’явиться темний доказ цього, хворий застебнув свого легкого піджака. Допіру тоді став уважно слухати.
— Два роки є два роки, Еммете, і ми можемо перейти зразу до суті справи. Ти допомагав мені, і я завжди покладалася на твої поради. Але два роки…
— Ти вийшла заміж? — раптом запитав він.
— Ні, не вийшла.
Еммету відлягло від серця.
— Це все, що я хотів дізнатися. Я не дитина. Відколи я поїхав, ти, либонь, романсувала з половиною провідних голлівудських кіношників…
— Ось цього я й не робила, — відрубала вона. — Твої слова свідчать про те, як мало ти мене насправді знаєш. І про те, як далеко можуть розійтися дві людини.
Світ Еммета похитнувся.
— Тобто в тебе нікого немає, — сказав він. — Або ж навпаки — є хтось.
— Не хтось, а цілком конкретний чоловік. — Її голос звучав уже не так рубано. — Бог бачить, це жахлива річ — говорити таке, коли ти хворий і, може, маєш намір… Я хотіла сказати, що це жахлива річ для дівчини. Оці останні три дні я дуже зайнята. Знаєш, кіноактор — це щось на зразок турецького вояка. Вільного часу в нього не більше, ніж у продавця в крамниці чи…
— То ти одружишся з ним? — перебив її Еммет.
— Так, — виклично відповіла Ельза. — Ось тільки не знаю, чи скоро це станеться. І не питай, як його звуть… бо твій лікар сказав… бо ти іноді впадаєш у нестяму… а ті газетярі хоч кого з розуму зведуть.
— Ти ж, мабуть, не минулого тижня вирішила так зробити?
— Ох, я це вирішила ще торік, — запевнила вона, трохи роздратована. — Кілька разів ми мало не поїхали до Невади[237]. Там досить почекати чотири дні… Але кожного разу…
— Це надійний чоловік? Можеш хоч це мені сказати?
— Надійність — його друге ім’я! — відповіла Ельза. — Я нізащо не лигалася б із якимсь темним ділком чи гірким п’яницею. У січні я сама розбагатію.
Еммет підвівся. Цієї миті він міг точно визначити, коли піт промочить підкладку піджака.
— Пробач, — сказав він, встаючи.
У буфетній він заспокоївся біля раковини, а тоді постукав у двері секретарчиної кімнати.
— Спровадьте звідси міс Голлідей! — вигукнув він, кинувши оком на бліде, холодне й стомлене обличчя дівчини в дзеркалі. — Скажіть їй, що мені стало гірше… все, що хоч, скажіть… аби тільки її тут не було.
235
…ніхто — крім Прісцілли Лейн… Прісцілла Маллікан (1915–1995) разом зі своїми перейменованими сестрами входила до складу водевільного вар’єте «Сестри Лейн» на початку 1930-х років. Керівник ансамблю Фред Верінґ привів її до Голлівуду в 1937 році, й відтоді почалася кар’єра Прісцілли Лейн як кіноактриси, але розвивалася тільки до 1939 року, за винятком випадку, коли Лейн разом із Кері Ґрантом у 1944-му зіграла одну з головних ролей у фільмі «Миш’як і старе мереживо».
236
…репродукції Хуана Ґріса та Пабло Пікассо… Хуан Ґріс (1887–1927) та Пабло Пікассо (1881–1973) — засновники кубістичного руху в мистецтві. На початку 1920-х вони були провідні художники, яких звели докупи й подружили Джеральд і Сара Мерфі у Франції. Подружжя Фіцджеральдів, Пікассо і його перша дружина Ольга, російська балерина, були завсідними гостями в оселі Мерфі — віллі «Америка», що на мисі Антиб.
237
Кілька разів ми мало не поїхали до Невади. У цьому штаті було і є легко дістати шлюбну ліцензію. Там не треба робити аналізів крові на венеричні хвороби й чекати, поки закінчиться випробувальний термін на одруження.