Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
♦ Психологи наче забули, що й самі були дітьми?
Саме тому ми так довго залишались сліпими. Хоч там як, ми не можемо пам’ятати себе у віці молодше п’яти років. Немовлята не вміють розмовляти, а пізніше дітям потрібен певний час, щоб навчитися правильної вимови. Отож, якщо ви запитаєте в трирічної дитини, який вона хоче подарунок на день народження, її відповідь не конче буде зв’язною. Це одна з причин, через яку нам важко зрозуміти, що відбувається у них в голові. З іншого боку, не забуваймо, що дуже довгий час жінки, матері, були тими людьми, хто найліпше знав своїх дітей, вони доглядали їх день при дні. Вони звичайно ж припускали, інтуїтивно, що не варто покладатися на зовнішність, але їхню думку не брали до уваги, вважали її неважливою, нераціональною, надто емоційною. Автори праць з філософії та психології не ходили за своїми дітьми! Деякі поети, які пам’ятали себе у чотири чи п’ять років, мали ясніші погляди: Вудсворт, приміром, який до того ж у юності заробляв доглядом за чужими дітьми. І сам Дарвін, спостерігаючи за власними дітьми, формулював цікаві речі. Однак це тільки винятки.
♦ З немовлятами було ще гірше, їх великі психологи взагалі вважали просто травними трактами, і аж до кінця XX століття немовлят оперували без анестезії на тій підставі, що їм начебто не боляче…
Саме так. І я й сьогодні ще чую твердження деяких філософів, що в немовлят немає свідомості. Коли я була студенткою, один невролог пояснив мені, що, оскільки в них немає кори головного мозку, вони мають самі лише рефлекси. І це було не так давно!
♦ Чи розуміють діти дурість дорослих?
Це важко сказати. Якщо міркувати в термінах «система 1/система 2», те, що здається дурним, часом дуже корисне! Наприклад, можна вважати означенням тупості той момент, коли людина не розмірковує чи не зважає на нову інформацію, щоб удосконалити своє бачення і прийняти доказ своєї помилки. Проте, коли треба щось вирішити негайно, не завжди можна дозволити собі витрачати час і енергію на демонстрацію розуму. Дотримання певної рутини чудово працює в більшості випадків: це значно краще, ніж щоразу запускати з нуля механізм міркувань. А от діти значно більше покладаються на навчання і відчутно менше — на автоматизм. Наприклад, з моїх недавніх досліджень, вони легше оновлюють свої гіпотези чи переконання, ніж дорослі, які більше спираються на попередні знання. Зрештою це два дуже різні типи інтелекту, але вони доповнюють один одного: запастися надійними знаннями — це одна форма інтелекту, але вміти швидко пристосуватися до рухливого світу — ще одна! Нейробіологи говорять про діалектику досліджувати/використовувати (explore / exploit trade-off). Діти неймовірно обдаровані до навчання, взяти хоча б їхню мову, навіть якщо вони значно незграбніше за дорослих зав’язують шнурки й попадають у рукава пальто, збираючись до школи.
♦ Чи припускають вони, якщо таке трапляється, що їхні батьки дурні?
Багато досліджень, присвячених судженням дітей про дорослих, показують, що з трьох-чотирьох років вони вже легко припускають сумніви. Якщо дорослий щось каже, вони виходять з того, що це правда. Проте, якщо він постійно говорить якісь речі, котрі виявляються оманою, вони йому більше не віритимуть. Віднедавна я вивчаю ще й підлітків і виявляю вельми цікаві речі: їхнє бажання відкидати те, що кажуть батьки, оцінювати речі самим, здається, пов’язане зі змінами в мозку, які дозволяють їм досліджувати, критикувати й приймати себе.
♦ Чи можуть батьки робити дурниці через надмірне піклування?
Як вам, імовірно, відомо з моїх книжок, я вважаю надмірне батьківське піклування дурістю! З огляду на діалектичний принцип «досліджувати/використовувати», наука може дозволити собі досліджувати тривалий час. Наприклад, науковці зробили великі відкриття, спостерігаючи повільний рух зірок. В інших галузях, як-от медицина, де завжди нагально допомогти хворим подолати хворобу, часто ліпше використовувати перевірені процедури. Отже, нагальність, хоч як парадоксально, заважає дослідити дані, що дозволив би відступ у часі. Батьки зі своїм надмірним піклуванням шукають для дитини готових рецептів, щоб діяти негайно, тут і зараз… і роблять дурниці замість того, щоб дати час, поки природно встановляться тривалі стосунки.