Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
В Наддніпрянській Україні, як я вже казав, процес «переоцінки» німецьких «визволителів» відбувався значно пізніше. Явище це легко зрозуміти. Західньо–українські землі, перебуваючи під Польщею, хоч і були там небажаною менщістю, хоч і були об'єктом полонізації, хоч і зазнавали утисків та переслідувань, проте все це було ніщо, все це було дитячою іграшкою в порівнянні з безнастанним кривавим терором, що його зазнавали двадцять п'ять років на землях Східньої України. За півтора року червоної окупації волиняки, поліщуки та галичани не вправились навіть розкуштувати того «московського пива», якого наддніпрянці мали аж занадто. Уже за кілька місяців після приходу німців, західні українці відчули на собі гострі цвяхи кованого німецького чобота. Для нашого ж народу, після сталінського терору, гітлерівські «визволителі» здавалися світлими янголами. І хоч ці «янголи» вже на початку 1942 року почали вищиряти свої хижі ікли, населення Східньої України та особливо селянство ще довго не хотіло хоронити своїх рожевих надій 1941 року, не хотіло вірити, що цей новий «визволитель» — як казав згаданий вище смілянський селянин — «на один копил зі Сталіним шитий».
Що більш одверто–насильницькою виявляла себе німецька окупаційна влада, що більше зростав терор проти всього українського, проти всього, що мало на собі бодай найменші ознаки українських визвольних змагань, що більш окреслювались апетити німецьких «визволителів», то дошкульніше відчували німці на собі наслідки своєї зажерливої політики.
Росла Українська Повстанська Армія не шляхом мобілізації, не шляхом будь–якого примусу, а добровільно — найбільш свідомими, найбільш відданими своїй Вітчизні, кращими синами українського народу. Ішли туди ентузіясти — молодики й патріоти своєї Батьківщини, йшли й старші люди, йшли туди сини Західньо–українських земель: волиняки, поліщуки, галичани, ішли туди й наддніпрянці — київці, полтавці, чернігівці та люди інших земель Східньої України.
Уже наприкінці 1942 року Українська Повстанська Армія (УПА), або, як її ще називали, УНРА,[169] Українська Народня Революційна Армія, виходить за рамки дрібних партизанських загонів місцевого значення та виростає в потужню військову силу. Крім січовиків Боровця–Бульби, в боротьбу проти німецьких окупантів вступили також військові відділи членів ОУН (під кермою полк. Мельника) та відділи членів ОУНР (під кермою С. Бандери)[170],[171] хоч діяльність останніх тоді й не була пов'язана в одно ціле. Рух спротиву набирає все ширших та ширших форм. В лавах УПА вже десятки тисяч селян, робітників та інтеліґенції всіх земель України. Взимку 1942–43 року УПА, за обчисленням німецького командування, налічує коло 160.000 бійців. Весною 1943 року УПА починає широку військову офензиву проти німецьких окупаційних військ. То більші, то менші відділи Української Повстанської Армії безнастанно атакують німецькі ґарнізони, нападають на військові склади, на військові автоколони та потяги, які постачали німецьке військо, відбивають та нищать транспорти збіжжя, висаджують у повітря залізничні та шляхові мости, унеможливлюють вербування робітників до Німеччини і т. д.
Місцеве українське населення всіма засобами допомагало повстанським загонам: попереджувало їх про наближення небезпеки, забезпечувало харчами, переховувало повстанців та їхніх ранених, допомагало підтримувати зв'язки з повстанськими спостерігачами в більших містах, нарешті, в потрібний час місцеві селяни брались за зброю та допомагали повстанцям в їхніх бойових операціях.
Щодалі німці змушені відтягувати з фронту все більші та більші реґулярні військові частини, включаючи артилерію й танки, для боротьби проти Повстанської Армії. Власне, в 1943–44 роках УПА фактично контролювала всі волинські та поліські повіти, за виключенням більших міст, залізничних станцій, де німці примушені були тримати численні ґарнізони. Виїзди представників німецької окупаційної влади, навіть до найближчих сіл, відбувалися лише під ескортою відповідних військових сил.
Німецькі карні загони люто мстилися на місцевім населенні за його співучасть у роботі повстанців і тим, звичайно, тільки збільшували приплив нових бійців до УПА.[172] В Острозькому повіті, наприклад, восени 1942 року військовий німецький загін приїхав до села Тучевики, щоб реквізувати в населення збіжжя та худобу за те, що недалеко від села партизани вчинили напад на німецьких фуражирів. Населення, за допомогою вояків УПА, вступило в бій і відігнало німців, причому в межах села залишилось сімнадцять убитих німецьких вояків. За два дні в село Тучевики з'явився сильний військовий відділ із танками і спалив село та ще шістнадцять навколішніх сіл за 17 убитих німців. Тамошній мешканець, учитель П…, розповідав мені, що з 57 сіл в Острозькому повіті на кінець 1943 року залишилось ледве 20 — решту було спалено німецькими карними загонами.
169
Весною і влітку 1942 року у Волинських лісах активну діяльність розгорнули відновлені, після заборони нацистами восени 1941 року, збройні загони під командуванням отамана Тараса Бульби–Боровця. Вони перебрали назву Українська повстанська армія (УПА). Невдовзі почалися переговори між бандерівцями і бульбівцями про спільні дії. Однак переговори не дали позитивних наслідків. Тарас Бульба–Боровець не бажав підпорядковуватись бандерівському керівництву.
У липні 1943 року провід ОУН(Б) силою зброї включив бульбівські загони до своїх формувань, давши їм назву Українська повстанська армія. Т. Бульба–Боровець, не побажавши увійти до складу новоствореної УПА, зі своїми прихильниками утворив Українську народну революційну армію (УНРА). Однак провідники ОУН не полишали думки про підпорядкування загонів Т. Боровця–Бульби. У серпні 1943 р. вони оточили один з його куренів, примусивши воювати у складі УПА бандерівській, було вбито 5 командирів УНРА. Загони Т. Бульби–Боровця постійно переслідувалися бандерівськими підрозділами. Щоб не збільшувати кількість жертв, він вирішив розформувати УНРА і діяти в підпіллі. Однак умови для діяльності були несприятливі, ці території незабаром зайняла Червона армія. У листопаді 1943 р. Т. Бульбу–Боровця німці заарештували (Це відбулося під час його переговорів з німцями. Див. спогади Т. Бульби–Боровця «Армія без держави» – коментар WEB–упорядника) і відправили в табір Заксенгаузен.
Військові підрозділи ОУН під керівництвом А. Мельника об'єдналися у формування під назвою «Оборона України». Це формування було перекинуто на боротьбу проти українських і білоруських партизанів. Пізніше через небажання воювати на боці німців воно було розформоване.
170
Сам С. Бандера весь той час — аж до 1945 року — сидів у німецькому концентраційному таборі.
171
Бандера Степан Андрійович (1.12.1909–15.10.1959), український політичний діяч, один із лідерів українського національно–визвольного руху 30–50–х років. Убитий в Мюнхені агентом КДБ Б. Сташинським.
172
Тоді, коли втікачі від німецьких репресій на Східній Україні йшли в радянські партизанські загони, на Західній Україні вони, звичайно, входили до рядів УПА.