Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Уже наприкінці 1942 року Українська Повстанська Армія (УПА), або, як її ще називали, УНРА,[169] Українська Народня Революційна Армія, виходить за рамки дрібних партизанських загонів місцевого значення та виростає в потужню військову силу. Крім січовиків Боровця–Бульби, в боротьбу проти німецьких окупантів вступили також військові відділи членів ОУН (під кермою полк. Мельника) та відділи членів ОУНР (під кермою С. Бандери)[170],[171] хоч діяльність останніх тоді й не була пов'язана в одно ціле. Рух спротиву набирає все ширших та ширших форм. В лавах УПА вже десятки тисяч селян, робітників та інтеліґенції всіх земель України. Взимку 1942–43 року УПА, за обчисленням німецького командування, налічує коло 160.000 бійців. Весною 1943 року УПА починає широку військову офензиву проти німецьких окупаційних військ. То більші, то менші відділи Української Повстанської Армії безнастанно атакують німецькі ґарнізони, нападають на військові склади, на військові автоколони та потяги, які постачали німецьке військо, відбивають та нищать транспорти збіжжя, висаджують у повітря залізничні та шляхові мости, унеможливлюють вербування робітників до Німеччини і т. д.

Місцеве українське населення всіма засобами допомагало повстанським загонам: попереджувало їх про наближення небезпеки, забезпечувало харчами, переховувало повстанців та їхніх ранених, допомагало підтримувати зв'язки з повстанськими спостерігачами в більших містах, нарешті, в потрібний час місцеві селяни брались за зброю та допомагали повстанцям в їхніх бойових операціях.

Щодалі німці змушені відтягувати з фронту все більші та більші реґулярні військові частини, включаючи артилерію й танки, для боротьби проти Повстанської Армії. Власне, в 1943–44 роках УПА фактично контролювала всі волинські та поліські повіти, за виключенням більших міст, залізничних станцій, де німці примушені були тримати численні ґарнізони. Виїзди представників німецької окупаційної влади, навіть до найближчих сіл, відбувалися лише під ескортою відповідних військових сил.

Німецькі карні загони люто мстилися на місцевім населенні за його співучасть у роботі повстанців і тим, звичайно, тільки збільшували приплив нових бійців до УПА.[172] В Острозькому повіті, наприклад, восени 1942 року військовий німецький загін приїхав до села Тучевики, щоб реквізувати в населення збіжжя та худобу за те, що недалеко від села партизани вчинили напад на німецьких фуражирів. Населення, за допомогою вояків УПА, вступило в бій і відігнало німців, причому в межах села залишилось сімнадцять убитих німецьких вояків. За два дні в село Тучевики з'явився сильний військовий відділ із танками і спалив село та ще шістнадцять навколішніх сіл за 17 убитих німців. Тамошній мешканець, учитель П…, розповідав мені, що з 57 сіл в Острозькому повіті на кінець 1943 року залишилось ледве 20 — решту було спалено німецькими карними загонами.