Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Напівголі, босі, закривавлені діти й дорослі, яких було лише поранено, борсались у своїй крові, перемішаній з снігом. В смертельнім жаху закривавленими рученятами хапались діти за ноги тих, що розстрілювали, але ці потвори ударяли чобітьми в обличчя або в груди, відкидаючи їх назад. Ледве чи знайдеться в довгій історії людства щось подібне до тієї тупої, холодної жорстокости, яку було виявлено під час карних експедицій ґестапівцями. Слідуюча партія цих нещасних мусіла повкидати до ями розстріляних, після чого їх розстрілювано в той же спосіб і т. д.
Закінчивши цю криваву розправу, карний загін вирушив до Путивля, де в такий же спосіб було проведено масове знищення населення. Причому треба особливо підкреслити, що переважна частина з тих розстріляних — це найбільш національно свідома частина українського населення: вчителі, люди, які весь час були переслідувані совєтською владою, колишні розкуркулені, втікачі з заслання, себто люди, яких найменше можна запідозрити в співчутті совєтським партизанам. Про подробиці глухівських розстрілів мені розповідала пані Л… Двоє близьких та кілька знайомих її було розстріляно в числі тих шестисот, сама ж вона якимсь дивом урятувалась від розстрілу.
Таких, як глухівські, розстрілів було дуже багато. Отже, немає жадного сумніву, що вибір жертв для масових розстрілів, які виконувались згідно з наказом з Берліна, провадився місцевими співробітниками ґестапо — совєтськими аґентами на спеціяльне замовлення Москви.
З усього того, що мені пощастило виявити шляхом розмов із тамтешніми добре обізнаними з місцевими обставинами та подіями того часу людьми, так само з тих фактів, які мені особисто довелося спостерігати на Київщині під час масового «знешкодження» комуністів в 1943 р., — з цілковитою ясністю слідує, що потайні пружини, які керували тим безглуздим, з точки погляду німецьких інтересів, масовим винищуванням українського населення, цілком виразно слідують двома діяметральнопротилежними напрямками, а саме — до Берліна та до Москви.
Берлін — якому українські народні партизани, що купчилися в лісах Волині та Полісся, тоді вже добре дошкуляли — намагаючись підрізати коріння того народнього руху на Східній Україні, під виглядом боротьби проти совєтських партизанів, котрим українське населення не співчувало й не допомагало (про це німці добре знали), вирішив знищити більш активні національні українські елементи.
Москва з свого боку вживала всіх заходів, щоб посварити німців з тою частиною населення, на яку вони могли б опертись, викопати, так би мовити, між ними прірву, та вже одночасно руками німецького Ґестапо[159] знищити ненависні їй, непокірні українські національні елементи, яких їй так–таки й не вдалося за двадцять п'ять років свого кривавого панування остаточно видавити.
З німецького боку виконання цього завдання було покладено на вірного сторожа гітлерівського режиму — Ґестапо. Москва ж доручила виконання не менш «делікатних» завдань своїм аґентам–комуністам, які працювали в німецькому Ґештапо.
Але гра була явно нерівна: дуже вже короткозорі були керівники німецької окупаційної влади та, зокрема, керівники німецького Ґестапо, щоб змагатися з першоклясними, щодо подібних справ, майстрами Москви. Отже, німецька карта й тут була бита.
Нелюдська жорстокість німецьких ґестапівців, сполучена з диявольськи–хитрою роботою московських аґентів — співробітників Ґестапо, заливши кров'ю величезні простори України, остаточно розвіяла віру в німецького «визволителя». Сумлінними зусиллями німецького Ґестапо зроблено ще один величезний крок, щоб забезпечити перемогу Сталіна над його побратимом — Гітлером.
Отже, якщо колись Москва надумає увічнити пам'ять натхненника перемоги над гітлерівською Німеччиною та коли на той час стане можливим серйозне, об'єктивне обговорення та розв'язання цього питання, то пам'ятника того вона примушена буде поставити Гітлерові, що так слухняно, з такою впертою жорстокістю виконував сталінські завдання. Парадоксально, але… факт.
159
Гестапо (від нім. Gestapo — Geheime Staatspolizei) — таємна державна поліція у нацистській Німеччині, створена 1933 року. Здійснювала масовий терор у Німеччині і за її межами проти «ворогів» райху. В Україні гестапо було головною силою, яка боролася проти всіх, хто виступав проти німецької окупації. До функцій гестапо входили арешти комуністів, комсомольців, радянських, державних функціонерів, саботажників, підпільників, партизанів. Воно перевіряло на лояльність громадян України, вершило їх долі. З тих, хто потрапляв до гестапо, мало хто вирвався живим. Крім гестапо, на окупованій території України свої чорні справи вершили СС (охоронні загони фашистської партії), СД (служба безпеки), поліція порядку, жандармерія, польова поліція та інші каральні органи. Наскільки комуністам вдалося використовувати гестапо та інші німецькі організації для боротьби зі свідомим українським населенням, ще не досліджено.