Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
З негативних явищ, які мали місце в партизанській діяльності, треба відмітити боротьбу окремих партій[173] або, більш правдиво, деяких партійних провідників за право очолити визвольний рух — причому боротьба ця нерідко набирала брутальних, кривавих форм, — а також відсутність співпраці між польськими партизанами, з одного боку, та українськими[174] — з другого, бо метою тих і тих у тому часі була боротьба проти німецьких окупаційних військ. Багато було виявлено непотрібної жорстокости як з одного, так і з другого боку. Найбільш від того терпіло сільське населення. Восени 1943 року мені доводилось багато разів особисто спостерігати наслідки того тяжкого явища.
Ця взаємна ворожнеча почалася в 1943 році. Потайними натхненниками й керівниками цієї боротьби були, безперечно, московські аґенти. В 1943 році, коли військову потугу німецьких армій було надломлено, коли потреба в українських партизанах, які, руйнуючи німецьке запілля, пособляли Москві в її боротьбі проти німців, стала менш актуальна, коли стало нарешті очевидно, що за кілька місяців совєтські армії знову вступлять на Західньо–українські землі і московському війську знов доведеться боротись з Українською Повстанською Армією. Отже, совєтське командування вирішило за всяку ціну знищити або бодай ослабити явно ворожий для нього український рух спротиву руками польських партизанів, які, як відомо, тоді співпрацювали з совєтськими партизанськими військовими частинами. Одночасно московські натхненники мали намір ослабити «ідеологічно чужих», незручних для їхніх плянів польських партизанів–патріотів незалежної демократичної Польщі. Всі послідуючі події та, зокрема, відома «підтримка»(?) совєтським командуванням так званого варшавського повстання[175] безперечно стверджують, що джерел цієї ворожнечі між польськими й українськими партизанами треба шукати в Кремлі.
Прояви цієї ворожнечі набирали тяжких форм у східніх повітах колишньої Польщі зо змішаним польсько–українським населенням та особливо в Галичині.
В 1944 році, за тими ж німецькими відомостями, загальна чисельність Української Повстанської Армії досягла вже 250.000.
Багато клопоту завдала Українська Повстанська Армія німецькому командуванню, набагато прискорила вона остаточний розгром гітлерівської Німеччини, та не менше клопоту чинили ті завзятці й московським червоним окупантам, коли їхні армії підійшли до західніх кордонів України в 1943–44 роках і коли почалась відома героїчна боротьба українських народніх партизанів на два фронти. Багато незабутніх, славетних сторінок вписали своєю кров'ю ці завзятці в історію боротьби українського народу за своє національне визволення, за свою державну незалежність.[176]
Український народній рух спротиву набув такого масштабу, що для того, щоб побороти тих, за московською термінологією, «українських бандитів», було укладено договір трьох держав — Польщі, Чехословаччини, з московськими комуністами на чолі.[177]
До капітуляції Німеччини боротьба Української Повстанської Армії проти совєтів обмежувалась переважно невтралізацією заходів НКВД та спротивом карним наїздам цих сталінських опричників. Лише після повалення Німеччини УПА розгорнула широку партизанську бойову діяльність, яка охопила Волинь, Полісся, Київщину, Одещину, Донбас, Західньо–українські землі аж до Карпат, а також повіти з українським населенням у межах сучасної Польщі.
На жаль, ще не прийшов час для широкого висвітлення діяльности Української Повстанської Армії як за часів боротьби її проти німців, так і особливо проти совєтів.[178] До відома західнього світу потрапляють лише випадково окремі уривки відомостей, оповідання окремих утікачів із теренів, окупованих СССР та інколи короткі офіційні, контрольовані органами совєтського НКВД–МВД, повідомлення польської або чеської преси. Відомо ж бо, як ретельно оберігає совєтське НКВД–МВД, щоб не потрапили за «залізну заслону» навіть найменші відомості про життя й боротьбу Української Повстанської Армії.[179] Лише з випадкових повідомлень швайцарських, французьких та інших европейських газет час до часу можна довідатись про окремі моменти цієї нерівної кривавої боротьби, можна довідатись, що на Шіпкє… не… «все спокійно», як то намагається довести совєтська преса, що героїчна боротьба Української Повстанської Армії продовжується.
173
Протистояння між ОУН С. Бандери і ОУН А. Мельника було започатковане в 1940 р. розколом єдиної ОУН. Воно продовжувалося і набирало все гостріших форм. У цілому суперечки, що існували серед лідерів національно–визвольних сил, гальмували консолідацію українських визвольних сил, перешкоджали боротьбі за незалежну, соборну Україну.
174
Між українським національно–визвольним рухом і поляками існували суперечності, протистояння і ворожнеча, викликані тими обставинами, що польська меншина і польські організації і руху опору вважали західноукраїнські землі польськими. Військове командування польського руху опору за завданням Лондонського польського уряду розробило план повстання на західноукраїнських землях до приходу радянських військ. Поляки мали взяти владу у свої руки і поставити Москву перед доконаним фактом, що на цих територіях відновлений польський суверенітет. Українське населення вважалося тут небажаним елементом, який необхідно ліквідувати.
Українські національні сили, оунівське підпілля стали на захист українського населення ще в 1942 р. До посилення конфлікту спричинилися німецькі органи які не бажали примирення між обома ворогуючими сторонами, а навпаки, сприяли ще більшій ворожнечі. В цих районах німці спеціально на адміністративні посади призначали поляків, які, користуючись своїм становищем, вдавалися до брутальних дій проти українців. Ворожнеча призводила до невиправданих жертв з обох сторін.
175
Прагнучи утвердитись у Польщі після відходу німців, польський уряд в еміграції у Лондоні видав розпорядження командуючому Армією Крайовою (АК) генералу Т. Бур–Коморовському при вступі Червоної армії на польську територію створювати загони самооборони і органи місцевого управління. Це робилося, щоб нейтралізувати пробільшовицькі органи влади, насаджувані промосковським Польським Комітетом Національного Визволення (ПКНО). Важливе місце в такій тактиці відводилося повстанню у Варшаві і встановленню там влади Лондонського уряду.
1 серпня 1944 року розташовані у Варшаві частини АК під командуванням Т. Бур–Коморовського підняли повстання, до якого приєдналося чимало місцевого населення, підпільники, партизани тощо. Повстанці захопили частину міста, але допомога з боку радянських військ не надійшла. Англійський і американський уряди звернулися до Сталіна з проханням надати допомогу повсталим. (Цікаво, що тими совєтськими арміями, котрі під час повстання стояли найближче до Варшави, командував маршал К. Рокосовський, сам поляк за походженням: «У ході повстання не зрозумілим для Бор–Коморовського було те, що він не міг нав'язати радіоконтакту з командуючим 2–го Білоруського фронту маршалом К. Рокосовським, до речі, по національности поляком та ще й до того уродженцем Варшави, якого головна квартира знаходилася тоді в околицях польської столиці». (Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. Розділ «Варшавське повстання 1944 року й українці». – коментар WEB–упорядника)). Сталін відмовився, посилаючись на те, що повстання було піднято авантюристами без попереднього узгодження з радянським командуванням, а тому відповідальність за нього повністю падає на польський емігрантський уряд, з яким СРСР розірвав стосунки ще в 1943 р. Один з чільних діячів польського уряду С. Миколайчик намагався умовити У. Черчілля і Ф. Рузвельта надати допомогу повсталим, але не мав успіху, бо останні не бажали сваритися зі Сталіним. Повстання було придушене нацистами, місто зазнало великих втрат.
176
Після цих слів при підготовці тексту до друку у 1954 р. було вилучено такі слова: «Українська Повстанська Армія ще й тепер хоробро стоїть за свою поневолену Батьківщину в нерівному бою з червоними ордами НКВС та об'єднаними московсько–чесько–польськими дивізіями».
177
Йдеться про домовленість польського уряду з урядами СРСР і Чехословаччини про спільні дії проти УПА у 1947 р. Чехословаччина виставила у вересні 1947 р. на кордон з Польщею понад 13,5 тис. вояків. Водночас з тим на цьому кордоні було сконцентровано потужні радянські військові з'єднання.
178
При підготовці рукопису до друку у 1954 р. тут було вилучено речення: «Діяльність УПА за останні три з половиною роки відбувається в межах підсовєтської України та на теренах Польщі й Словаччини, які перебувають під фактичним контролем совєтського НКВС.»
179
З проголошенням незалежної України дослідники одержали можливість без обмежень вивчати історію національно–визвольного руху, в тому числі діяльність ОУН і УПА. Уже оприлюднено чимало унікальних документів щодо історії УПА, видано багато наукових праць і популярної літератури. Нині широкий читацький загал може ознайомитися з літературою, в якій неупереджено і об'єктивно висвітлюється безліч заборонених за комуністичної доби проблем історії українського народу, його боротьбу за національне і соціальне визволення зокрема.
Проте політико–ідеологічне протистояння навколо проблеми діяльності ОУН і УПА в українському суспільстві все ще триває.