Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Ти вже не ридаєш, як колись, люба сестричко? — прошипіла відьма крізь зуби.
— Немає в мене більше сліз, — відповіла Тараміс. — Занадто часто ти тішилася видовищем королеви, яка на колінах просила милосердя. Знаю я, що живу лише для того, аби ти могла мене принижувати. Тому і в тортурах дотримувалася міри, щоб не вбити мене і не покалічити. Та я вже не боюся тебе — немає в мені ні страху, ні сорому, ні надії. І досить про це, чортове поріддя!
— Ти лестиш собі, дорога сестро, — сказала Саломея. — Як і раніше, я дбаю, аби страждали й ти, і твоє прекрасне тіло, і твоя гординя. Ти забула, що, на відміну від мене, схильна й до душевних мук — ось я і розважала тебе розповідями про потіхи над твоїми безмозкими підданими. Проте цього разу я принесла дещо вагоміший доказ. Чи відомо тобі, що вірний твій радник Краллід повернувся з Турану і був схоплений?
Тараміс зблідла.
— Що, що ти з ним зробила?
У відповідь Саломея витягнула загадковий згорток і, скинувши шовкову хустку, підняла вгору голову молодого чоловіка. Обличчя його застигло в страшній гримасі — смерть, очевидно, наступила після жорстоких мук.
Тараміс застогнала, як від удару ножем у серце:
— О Іштар! Це Краллід!
— Атож, це Краллід! Він намагався збунтувати народ. Запевняв, дурень, що Конан мав рацію і я, мовляв, не справжня королева. Дурень, невже він вважав, що чернь із палицями та мотиками підніметься проти солдатів Сокола? От і поплатився за свою дурість. Собаки терзають його обезголовлене тіло у дворі, а погана голова полетить до помийної ями, де черв’яків. Що, сестричко, невже ти всі-всі сльози виплакала? Чудово! Насамкінець я наготувала тобі відмінні тортури — ти побачиш ще багато таких картинок! — і Саломея переможно труснула головою Кралліда.
Цієї миті вона не була схожа на істоту, народжену жінкою.
Тараміс не піднімала очей. Вона лежала ниць на брудній холодній підлозі, і тонке її тіло здригалося від ридань. Зціпленими кулачками вона била по кам’яних плитах:
Саломея поволі рушила до дверей, дзенькаючи браслетами.
За якусь мить відьма була вже біля виходу з підземелля. Чоловік, що очікував там, обернувся до неї. Це був величезний шеміт, похмурий, із широкими плечима. Його довга чорна борода звисала на могутні груди, обтягнуті сріблястою кольчугою.
— Ну що, завила? — Голос його був подібний реву буйвола — низький, глибокий, як віддалений грім.
Це був командор найманців, один з небагатьох наближених Констанція, які знали таємницю долі королеви.
— Аякже, Кумбанігаше. Є в її душі струни, яких я ще не торкалася. Коли одне відчуття притуплюється, завжди можна знайти інше, більш чуйне на тортури.
До них наблизилася зігнута постать у лахмітті — брудна, скуйовджена, кумедно накульгуючи. Один із жебраків, щб ночують у відкритих садах і алеях палацу.
— Лови, псюко! — Саломея кинула йому голову Кралліда. — Лови, тварюко безмовна. Кинь її до найближчої вигрібної ями… Кумбанігаше, він глухий — покажи йому, що слід учинити!
Командир виконав доручення, розпатланий жебрак закивав головою — мовляв, зрозумів — і поволі пошкутильгав убік.
— Навіщо затягувати цей фарс?! — гримів Кумбанігаш. — Ти вже так міцно сидиш на троні, що ніякі сили не знімуть тебе звідти. Що з того, що дурні кауранці знатимуть правду? Все одно вони нічого не зможуть зробити. Так царюй під своїм власним ім’ям. Покажи їм їхню колишню повелительку і звели відрубати їй на майдані голову!
— Ще не час, достойний Кумбанігаше.
Важкі двері зачинились і заглушили високий голос Саломеї та громову мову Кумбанігаша.
Жебрак причаївся в одному з куточків саду. Там не було нікого; щоб помітити: руки, які міцно обхопили відрубану голову, — тонкі, м’язисті, ніяк не відповідають горбатій постаті та брудним ганчіркам.
— Я дізнався! — шепіт був ледве чутним. — Вона жива! О Кралліде, твої муки не були марними! Вони кинули її в підземелля! Іштар, богине чесних людей, допоможи мені!
Гарет наповнив яскраво-червоним вином оздоблений самоцвітами келих, а потім пустив позолочену посудину по чорних дошках столу просто в руки Конану-кімерійцю.
Одяг Гарета міг би стати предметом заздрості і будь-якого варварського вождя, що обожнює пишноту, і князя Заходу, який має добрий смак.
Вождь розбійників пустелі мав на собі білу шовкову туніку, розшиту на грудях перлами і перетягнену в талії поясом із золотої й срібної канителі38, переплетеної химерними візерунками. Сталевий гостроверхий шолом був обернений тюрбаном із зеленого атласу й інкрустований золотом із чорною емаллю. Пишні шаровари — заправлені в чоботи з вичиненої шкіри. Єдиною зброєю Гарета був широкий кривий кинджал у піхвах зі слонової кістки, за звичкою номадів, заткнутий за пояс над лівим стегном.
38
Канитель — тут: тонка позолочена або посрібнена нитка.