Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Вони визнали мою владу, а не твою.
— І що ти наобіцяв цим виродкам?
— Я сказав, що вовки пустелі допоможуть їм розпластати Констанція і повернути Кауран його жителям.
— Дурень. Ти що, себе маєш за вождя?
Обидва схопилися. Диявольські вогні танцювали в сірих зіницях Гарета, на губах кімерійця грала грізна усмішка.
— Я накажу роздерли тебе чотирма кіньми, — процідив крізь зуби мунганин.
— Поклич людей та накажи, — сказав Конан. — Може, послухаються.
Хижо усміхнувшись, Гарет підняв руку. І зупинився — його втримала упевненість Конана.
— Виродку західних гір, — прошипів він. — Як же ти наважився на змову?
— У цьому не було потреби, — відповів Конан, — Ти брехав, коли говорив, що люди йдуть до нас не через мене. Саме навпаки. Вони, щоправда, виконують твої накази, але б’ються за мене. Коротше, двом вождям тут не бути, а всі знають, що я сильніший від тебе. Ми з ними чудово розуміємо один одного — адже я такий самий варвар, як і вони.
— А що скаже армія, коли ти накажеш їй битися за інтереси Каурана?
— Підкориться. Я обіцяв їм караван золота з палацових скарбниць. Кауран заплатить добрий викуп за вигнання Констанція. А вже потім підемо на Туран, як задумано. Народ підібрався жадібний, їм хоч із Констанцієм битися, хоч із ким.
У очах Гарета з’явилося усвідомлення краху. За кровожерними мріями про власну імперію він прогледів те, що творилося під боком. Дрібниці раптом знайшли справжнє значення. Він зрозумів, що слова Конана — не порожня погроза. В чорній кольчузі стояв перед ним справжній проводир зуагірів.
— То умри, собако! — заричав мунганин і схопився за кинджал.
Проте рука Конана з котячою швидкістю метнулася вперед, і його пальці зімкнулися на передпліччі Гарета. Почувся тріск кісток, і напружена тиша запанувала в шатрі. Воїни стояли лицем до лиця, нерухомі, ніби статуї. На чолі Гарета виступили краплі поту.
Конан засміявся, але кулак не розтискав:
— Невже ти витримаєш це, Гарете?
Усмішка все ще блукала обличчям Конана. М’язи його заграли, сплітаючись у ремінні вузли, а могутні пальці знизалися в тремтячу руку мунганина. Почувся хрускіт кісток, і лице Гарета стала сірим як попіл. З прикушених губ бризнула кров, але він не видав ні звуку.
Сміючись, Конан звільнив його і відступив на крок. Мунганин похитнувсь і сперся здоровою рукою об стіл.
— Я дарую тобі твоє життя, Гарете, так, як ти подарував мені моє, — спокійно сказав Конан. — Хоча ти зняв мене з хреста абсолютно для своєї користі. Тяжке це було для мене випробування, ти б його не витримав. Це під силу тільки нам, західним варварам. Ходи, сідай на свого коня — він прив’язаний за шатром, вода і їжа у в’юках. Від’їзду твого не помітить ніхто, проте поспіши — переможеному володареві не місце в пустелі. Якщо воїни побачать тебе, каліку, позбавленого влади, то живим не відпустять.
Гарет мовчки вислухав Конана і так само в мовчанні обернувся і вийшов із шатра. Мовчки вибрався в сідло високого білого жеребця, прив’язаного в тіні розлогої пальми, мовчки вклав пошкоджену руку за комір туніки, повернув коня і вирушив на схід, у пустелю, щоб назавжди зникнути з життя племені зуагірів.
Конан залишився сам. Він осушив келих і витер губи. Йому полегшало, він пожбурив келих у куток, поправив ремінь і вийшов геть. Зупинившись на мить, він оглядів море наметів із верблюжої шерсті, що розстилалося перед ним. Між наметів походжали люди в білому. Вони співали, сварилися, лагодили кінську збрую і гострили шаблі.
Голос Конана був подібний до грому, і гуркіт його доносився до найдальших шатрів:
— Ей ви, покидьки, нагостріть вуха і слухайте! Ходіть усі сюди — я хочу вам дещо повідати!
Люди, що зібралися у вежі біля міської стіни, уважно прислухалися до слів одного з присутніх. Усі вони були молоді, міцні й спритні. Відчувався в них гарт, який дають тяжкі випробування. Усі вони були в кольчугах, у шкіряних каптанах і при мечах.
— Я знав, що Конан має рацію — це не Тараміс! — говорив Валерій. — Цілий місяць під виглядом глухого жебрака я тинявся біля палацу. І, нарешті, переконавсь у своїх давніх підозрах. Наша королева знемагає в палацовому підземеллі. Почав очікувати слушної нагоди. Тут мені й трапився стражник-шеміт. Я його оглушив, затягнув у найближчий льох і допитав із тортурами. Перш ніж здохнути, ось що він мені сказав: Каураном править відьма на ім’я Саломея, а Тараміс ув’язнена в найглибшому підземеллі. А цей напад зуагірів нам сильно допоможе. Що має зробити Конан — угадати складно. Напевно, він порахується з Констанцієм, проте, можливо, розграбує й поруйнує місто. Це ж варвар, нам його не зрозуміти. Тоді у нас одне завдання — у розпал битви звільнити Тараміс. Констанцій виведе військо в поле, вони вже сідлають коней. У місті немає запасів, щоб витримати облогу, — адже воїни Конана з’явилися під стінами зненацька. А кімерієць саме готувався до облоги: розвідка доповіла, що зуагіри тягнуть стінобитні машини й облогові башти. Все це придумав Конан, він же всі військові науки Заходу перевершив. Констанцій неодмінно виведе всіх своїх солдатів, аби одним ударом покінчити з ворогом, У місті залишиться навряд чи сотні три шемітів, та й ті будуть на стінах і біля брам. В’язниця залишиться майже без охорони. А коли звільнимо Тараміс, подивимося, як піде справа. Якщо переможе Конан, покажемо Тараміс людям і закличемо до повстання. І народ підніметься, сумнівів немає! У нас вистачить сил перебити шемітів навіть голіруч, А потім ми закриємо брами і перед найманцями, і перед кочівниками. Ані ті, ані інші не потраплять до міста. А вже тоді можна і з Конаном говорити. Він завжди був вірний присязі. А коли дізнається правду, та королева ще сама його попросить, — може, і відступить. Проте, найімовірніше, Констанцій розгромить Конана. Тоді доведеться втікати з міста і рятувати королеву. Ви все зрозуміли?