Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Зручно сівши у високе різьблене крісло, Гарет витягнув схрещені ноги і звучно сьорбав благородний напій з дорогоцінного келиха.
На протилежність витонченим шатам мунганина, кімерієць мав значно простіший вигляд. Чорне, гладенько зачесане волосся, засмагле лице помережене шрамами, яскраві блакитні очі. Його воронована кольчуга мала єдину прикрасу — золоту пряжку на поясі, який підтримував меч у витертих шкіряних піхвах.
Вони були удвох у шатрі з тонкого шовку, освітлюваному східними світильниками. Діл був застелений трофейними килимами, шкурами звірів і оксамитовими подушками.
Іззовні долинав шум великого військового табору, та ще час від часу вітер пустелі примушував тріпотіти верхів’я пальм.
— Доля мінлива! — вигукнув Гарет і, легенько попустивши яскраво-червоний пояс, потягся до посудини з вином. — Колись я був мунганським ватажком, нині ж — на чолі людей пустелі. Сім місяців тому ти висів на хресті за два польоти стріли від стін Каурана, а зараз — довірена людина найудатнішого грабіжника між туранськими укріпленнями і пасовищами Заходу. Ти маєш завдячувати мені!
— За те, що став тобі в нагоді? — розсміявся Конан і підняв келиха. — Якщо ти дозволяєш людині піднятися вгору, то, напевно, не без вигоди. А я добивався всього в житті своєю силою, потом і кров’ю, — він подивився на свої знівечені долоні. — Та й багатьох шрамів на тілі сім місяців тому ще не було.
— Справді, ти б’єшся, як ціле полчище дияволів, — погодився Гарет. — Проте ти ж не думаєш, що це через твою доблесть в орду приходять все нові й нові люди. Племенам номадів завжди бракувало удачливого вождя. Певне, тому вони вважають за краще довіряти чужоземцям, а не одноплемінникам. Відтепер для нас немає неможливого. Зараз під моєю орудою одинадцять тисяч воїнів. Через рис їх буде втричі більше. Досі ми грабували тільки прикордонні міста Турану. З тридцятьма тисячами ми облишимо набіги, розв’яжемо справжню війну, підкоримо королівство, і я зійду на його престол. Ти ще побачиш мене володарем землі Шем. Якщо будеш слухняний, залишишся моєю правою рукою — міністром, канцлером, віце-королем. Нині треба ударити на схід, узяти туранську фортецю Везек — там збирають мито з караванів і можна непогано поживитися.
Конан заперечно похитав головою.
— Я так не думаю.
— Що значить — ти так не думаєш? Я очолюю військо, мені й думати!
— Для моїх цілей воїнів вистачить уже зараз, — відповів кімерієць. — Несплачений борг обтяжує мене.
— Ах, он як, — Гарет глянув спідлоба і відсьорбнув вина. — Ти все ніяк не можеш забути цей хрест? Похвально, та з цим доведеться зачекати.
— Колись ти обіцяв мені допомогти узяти Кауран, — сказав Конан.
— Справді, та коли ж це було! Я тоді й гадки не мав, що збереться така армія. Крім того, я мав намір пограбувати місто, а не захоплювати його. Я не хочу втрачати своїх воїнів, а Кауран — міцний горішок. Ось через рік, тоді…
— Через тиждень, — обірвав його Конан, і твердість цих слів змусила мунганина змінити тон.
— Слухай, друже, коли б я навіть зважився згубити своїх хлопців, ти що гадаєш — невже наші вовки зуміють обложити й узяти неприступний Кауран?
— Не буде ні облоги, ні нападу. Я знаю, як виманити Констанція за стіни.
— Ну й що? — гнівно вигукнув Гарет. — Поки ми обсипатимемо один одного стрілами, не їхній, а нашій кінноті доведеться скрутно. Їхні загони пройдуть крізь нас, як ніж крізь масло.
— Цього не буде, якщо за нами стануть три тисячі відчайдушних гіборійських вершників, звиклих битися в строю за всіма правилами військової науки.
— Де ж ти візьмеш три тисячі гіборійців? — розсміявся Гарет. — Хіба що з повітря начаклуєш?
— Вони вже є, — твердо сказав Конан. — Три тисячі кауранських воїнів відкочували в оазис Акель і чекають мого наказу.
— Що? — Гарет став схожий на загнаного вовка.
— Що чув. Ці люди втекли від влади Констанція. Більшість із них поневірялася пустелею як вигнанці. Проте тепер це загартовані й готові на все солдати. Це тигри-людожери. Кожен вартий трьох найманців. Біда й неволя зміцнюють справжніх чоловіків і наповнюють їхні м’язи пекельним полум’ям. Вони блукали дрібними групами, їм бракувало вождя. Я розмовляв із ними через моїх посильних. Вони зібралися в оазисі й чекають команди.
— І все це без мого відома? — в очах Гарета з’явився зловісний блиск, рука відшукувала кинджал.