На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Гострота боротьби досягла свого апогею. Ще ніколи шанси кількох команд одразу не були такі однакові або приблизно рівні. Але то був останній тур «неясності». Починаючи з наступного, ми стали стрімко відриватися од своїх «переслідувачів». Однак ще мало хто вірив у нашу перемогу. Більшість знавців спорту вважали, що після двох перемог підряд торпедівці нарешті розігралися на повну силу і тепер їм відкрито шлях до золотих медалей. Блискуча репутація автозаводців гіпнотизувала свідомість багатьох знавців футбола, перешкоджала їм правильно оцінити наші колективи. І коли в шостому турі «Торпедо» вдруге програло «Спартаку», це справило враження вибуху. А коли вони після цього зазнали поразки і від єреванського «Спартака», то всі, нарешті, зрозуміли, що чотири поразки у фіналі – не випадковість.
Неважко зрозуміти те завзяття, з яким торпедівці готувалися до поєдинку з новим лідером, тобто з нами. То була їх остання надія виправити становище, остання спроба повернути собі лаври найсильнішого. Перемога і тільки перемога! Ось про що думали автозаводці напередодні матчу.
Прекрасно усвідомлюючи всю складність ситуації, яка виникла на фініші чемпіонату, ми не менш наполегливо готувались до вирішального поєдинку. Команда мобілізувала все, що було в межах її можливостей. Ми свідомо відмовились продовжувати боротьбу за Кубок СРСР, бо інакше були б вимушені протягом десяти днів зіграти п’ять матчів на першість СРСР і в розиграші Кубка. Таке навантаження – непосильне для команди, яка претендує на провідне місце в чемпіонаті. Логіка підказувала, що не треба гнатися за двома зайцями. Ми вибрали того, на якого націлились з самого початку.
З’явився в динамівців ще один стимул, який запалював нас. Уже чугуївська команда «Старт» стала володарем Кубка країни для команд колективів фізкультури. Наші юніори завоювали золоті медалі у всесоюзному турнірі. Україна послідовно забирала головні футбольні призи. Черга була за нами. І ми дуже хотіли вписати в літопис українського спорту ще одну незабутню сторінку.
І ось настав день вирішального матчу. Стадіон імені В. І. Леніна в Москві переповнений. Десятки фотокореспондентів оточили команди, коли вони вишикувалися в центрі поля. Телевізійні камери націлили свої всевидющі «очі» на гравців і суддів. Станції різних міст країни приготувалися приймати трансляцію матчу по телебаченню і радіо. Сьогодні чемпіон міг «підремонтувати» свою репутацію, а якщо ми переможемо, то міг народитись і новий чемпіон. І в таку хвилину я був знову приречений на пасивність. (В Москву мене привезли лише з метою показати мою ногу досвідченому лікареві-спеціалістові). Я відчував, як завмирає в грудях серце, як тремтять коліна від хвилювання. Все мало вирішитись сьогодні.
Свисток судді. Поле ожило. Змішались сині і білі футболки. Затамували віддих глядачі. Торпедівці одразу запропонували шалений темп. Кияни охоче прийняли його.
Спочатку деяка перевага на боці киян. Ось проходить майже до самих воріт Лобановський. Кидок Глухотка рятує москвичів від вірного голу. Ще мить – і по центру проривається Серебреников, якого точним пасом виводить на зручну позицію Сабо. Але Серебреников дещо запізнюється з ривком, і цього досить, щоб воротар встиг кинутись йому в ноги.
Поступово ініціатива переходить до автозаводців. Всю силу волі, всю майстерність, все полум’я палких спортивних сердець вклали вони у вирішальний матч, і це швидко помітили всі присутні.
Дивлюсь на Соловйова. Він кусає губи, щось собі шепоче, забуваючи про сусідів, жестикулює. Його обличчя передає все, що переживає тренер. То воно відбиває відчай, то на ньому спалахує надія, то з очей ллється радість, щоб через мить розтанути в іронічному виразі. Мабуть те саме відбивається і в мене на обличчі, коли я дивлюся на поле. А там вирують пристрасті. Перший тайм, хоч він і пройшов під знаком переваги чемпіона, закінчився мирно. І це добре для обох команд, бо в такій зустрічі навіть єдиний гол нерідко стає і останнім.
Другий тайм почався навальними атаками москвичів. Протягом п’ятнадцяти хвилин вони тиснули на позиції «Динамо» так, що, здавалось, от-от Макарову доведеться витягати м’яча з сітки. І це сталося. Після подачі кутового Метревелі в високому стрибку оволодів м’ячем, що пройшов над Макаровим, і спокійно послав його в ворота киян. Пізніше Олег пояснив, нам, чому він трохи запізнився з стрибком. М’яч потрапив у проміння прожекторів, і воротар на якусь долю секунди перестав бачити його. Але тоді ми цього не знали. Бачили тільки, що м’яч у сітці, а наші гравці, похнюпившись, ідуть до центра поля. Десятки тисяч глядачів скочили з місць, вітаючи великий успіх своїх земляків.