На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Бійцями ближнього бою, якщо так можна сказати, була вся п’ятірка нападаючих, і особливо Базилевич, Трояновський, Серебреников та Каневський. Вони чудово використовували умови, які відкривав перед ними слабкий захист суперника. Якщо ж він діяв точно, обстріл воріт наші нападаючі вели з середніх дистанцій. Коли і це не давало бажаного ефекту, штурм починала наша далекобійна «артилерія» – Андрій Біба, Йосип Сабо, Василь Турянчик та автор цих рядків. Таким чином ми навчились атакувати ворота з будь-яких дистанцій. А це має велике принципове значення.
Щоб вивести форварда на близьку від воріт суперника дистанцію, треба витратити чимало зусиль, передач, часу. Кожна втрачена секунда – шанс на користь суперника. Якщо ви переграли його в центрі поля і створили ігрову перевагу на підступах до штрафного майданчика, але в самому штрафному майданчику починаєте надто мудрувати, ви зводите все нанівець. Дві-три зайві передачі – і ваші нападаючі вже прикриті захисниками, атака захлинається. Тому треба мати таких гравців, які вміють влучно бити не тільки з близьких і зручних позицій. Через те ми й кажемо: не гравці для тактики, а тактика для гравців.
Динамівці Києва не шкодували сил, щоб на тренуваннях навчитись бити з будь-яких позицій. Така підготовка дала змогу їм по-новому вести атаку. Не тільки наші форварди, але й півзахисники стали повноправними учасниками атаки. В цьому факті народжувались прогресивні тенденції нашого футбола. Я це пишу з повною відповідальністю, не боячись здатися нескромним. Адже тепер, коли все залишилось позаду, дуже важливо для всього радянського футбола, щоб стиль гри киян був оцінений об’єктивно і правильно. Тільки для того я і підкреслюю принципову різницю в стилі торпедівців і динамівців. Якби хтось з наших суперників міг побувати п динамівців напередодні їхніх матчів, він не раз почув би, як старший тренер В. Д. Соловйов наполягав саме на цьому:
– Бийте з будь-яких позицій, частіше використовуйте дальній удар.
Старший тренер, разом з В. Терентьєвим і М. Команом, не тільки вмів поставити нові тактичні завдання. Він навів чудовий порядок у команді, добився бездоганної дисципліни, а це є обов’язковою умовою виконання ігрового плану.
Гнучка і різноманітна атака, в основі якої лежить дальній і середній удар, – надзвичайно небезпечна зброя. У нас ще дехто вважає, ніби дальній удар – це так собі, дрібниця. Яка помилка! Дальній удар, якщо він тільки добре поставлений, відкриває величезні можливості перед кожною командою. Чому? Дальній удар завжди сильний, напрям польоту м’яча воротареві вгадати важко, він не вимагає тривалого часу для підготовки і, як правило, несподіваний. М’яч при цьому часто закривають гравці, і воротар його погано бачить. Ось чому наші голкіпери так бояться дальніх ударів. І якщо підрахувати, то виявиться, що дальній удар не менш результативний, ніж ближній. Але, повторюю, всі позитивні якості дальнього удару команда може використати тільки тоді, коли вона має відповідних виконавців, підготує таких снайперів. Ми це зробили, тому наші шанси були вищими, ніж торпедівські. Ми навчились різноманітними ударами «пробивати» будь-який «бетон», і це рано чи пізно повинно було принести закономірні результати. Так воно й сталося.
Залежно від характеру суперника, від його потенціальної сили і індивідуальних особливостей гравців, ми на кожну окрему гру складали певний план. Один раз вдавалися до своєї улюбленої системи 1-3–3–4 і тоді в п’ятірку нападаючих під номером 10 вводили Сабо, який мав грати між півзахистом і нападом, посилюючи то атакуючу ланку, то оборонну. Іншого разу використовували бразільську систему 1-4–2–4. А коли знали, що в черговому матчі зустрінемося з не дуже сильним суперником, виставляли такий склад, де нападаючих ставало ще більше. В атаку йшли до семи гравців, щоб одразу здобути перевагу. Звичайно, всі ці системи не залишались в процесі гри догматичними побудовами. Вони змінювались на ходу, залежно від конкретних ігрових ситуацій. Але первинна побудова нашої команди в кожному конкретному випадку була такою, що цілком передбачала характер гри суперника. Великі резерви молодих, обстріляних і вже досвідчених футболістів дозволяли нашій команді грати так, як того вимагала реальна обстановка.
Велике значення для команди мало повернення в стрій Василя Турянчика. В попередньому сезоні він добре грав центра захисту. Але потім захворів і надовго залишив футбольне поле. За цей час на місці центрального захисника цілком акліматизувався Щегольков – спокійний, високотехничний і самовідданий «боєць». Тому було вирішено використати Турянчика в півзахисті, до якого він завжди тяжів. А поява Василя в цій ланці означала: ми дістали можливість грати здвоєним центром оборони, що пізніше не раз виручало команду.