На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Гра триває. Кілька хвилин динамівці не можуть отямитись, в їхніх діях відчувається деяка розгубленість. Нарешті бойовий дух повертається до хлопців. Кияни переходять в рішучий наступ, розуміючи, що втрачати їм уже нічого. Особливо пожвавились дії моїх товаришів, коли на полі з’явився Каштанов. Ось він уже б’є по воротах, але Глухотко на місці. Згодом він створює нову гольову ситуацію, та м’яч летить за лицеву лінію. Кутовий…
Майже вся динамівська команда опиняється біля воріт «Торпедо», і майже всі автозаводці кидаються на захист своїх воріт. Кутовий подає Лобановський. Робить він це, як завжди, віртуозно, як ніхто зараз в країні не може цього зробити. М’яч відскакує до Турянчика. Той, падаючи на спину, в акробатичному стрибку забиває гол, який може зробити честь найкращому нападаючому. Тепер уже кияни один одного обнімають, цілуються. 1:1. Нічия, рівнозначна перемозі! Нічия, яка позбавляє торпедівців останніх шансів на оволодіння завітним золотом. І вони це теж розуміють, хоч мають попереду ще дві гри. Тепер у нас 42 очка і два матчі в запасі, у них – 39 очок, у «Спартака» – 38, у ЦСКА – 35, у «Локомотива» – 36.
– Ну що ж, – каже капітан автозаводців Валентин Іванов, потиснувши руки суддям і обертаючись до нашого капітана Віктора Каневського, – все ясно. Поздоровляю з великою перемогою.
І на очах всього стадіону цілує Віктора.
Так, усе ясно! Ми тепер майже цілком певні, що титул чемпіонів країни вперше завоює не московська команда – вперше за двадцять п’ять чемпіонатів Радянського Союзу. Але на всякий випадок нам потрібні ще два очка. Толі навіть теоретично нас не зможе наздогнати жодна команда.
Коли ми повернулися до Києва, де мали грати знову з «Авангардом», нам не раз доводилось чути:
– Та й чого вам хвилюватись. Харків’яни ж наші земляки. Невже вони не розуміють становища, невже не віддадуть два очка!
Ми тільки розводили руками. Звідки така наївність? Хіба в радянському спорті можливі компроміси з совістю, з поняттям спортивної честі? Ні, ми знали, що харків’яни не складуть зброї, не подарують нам два очка, як не подарували б їх і ми. Якщо ти справді сильний, доведи це на ділі. А різні комбінації – це не для радянських спортсменів.
У день матчу ми побачили, що наші прихильники почали «боліти» по-новому. Вони з’явились на стадіон, з транспарантами і закликами, написаними білими літерами на червоних полотнищах. «Тільки перемога!», «Динамівці, давайте золото!» – читали ми над трибунами.
Кияни підтримували нас. А москвичі прагнули морально підтримати… харків’ян. Перед самою грою на їх адресу надійшла телеграма від торпедівців, в якій вони закликали футболістів «Авангарда» перемогти нас. Якби так сталося, торпедівці могли б ще зрівнятись з нами в заключному турі при умові, що ми і в ньому зазнали б поразки. Звичайно, на такий збіг обставин важко розраховувати, але ж, як відомо, в сцорті все трапляється. Ось чому автозаводці надіслали саме таку телеграму.
Матч ми звели внічию – 0:0. Виходячи на гру, ми не знали, що в Ташкенті торпедівці програють «Пахтакору» – грозі фаворитів передостанню свою зустріч з рахунком 0:1. Отже нам залишалось боротись і з харків’янами на повну силу. Але наші земляки знову продемонстрували винятково чіткий захист.
Тут треба сказати, що харків’яни відіграли в цьому сезоні надзвичайно корисну роль для розвитку радянського футбола. Олександр Пономарьов використав бразільську систему побудови оборони, але принципово вдосконалив її. У бразільців три захисники і один півзахисник діють на полі так, що їх взаємне розташування нагадує ромб. А Пономарьов поставив своїх чотирьох захисників по фронту, що помітно зменшило (точніше – звузило) оперативний простір на підступах до штрафного майданчика «Авангарда». В небезпечних ситуаціях до цих чотирьох захисників приєднувалися ще два-три футболісти. Авангардівці інколи йшли навіть на те, щоб тримати в нападі лише двох-трьох гравців. Більше того, вони віддавали суперникові і центр поля, що досі вважалось у нас дуже небезпечним і рискованим. Але далі вони форвардів не пропускали. Ось чим пояснюється той факт, що за весь сезон харків’яни пропустили найменше голів серед всіх інших команд – тільки 25.