На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
В середині сезону дещо знизив активність Валерій Лобановський. Він вчиться у політехнічному інституті і якраз у розпал чемпіонату складав літню сесію. Щоб не послабляти команду, він поєднував футбол з навчанням, беручи участь у всіх матчах. Звичайно, йому було важко від такого великого напруження Але коли сесію було складено, наш лівий край перевів подих і став ще небезпечнішим для суперників.
В чудову форму увійшов і Віктор Каневський. Майже в кожному матчі він забивав голи. Одужав після важкої травми і Олег Базилевич. Одне слово, команда була готова з новими силами рушити в «бій». Як ніколи раніше, ми вірили в свою силу, відчували, що здатні зробити більше, ніж попередні склади команди. З настроєм будь-що перемогти, наш колектив вступив у фінал чемпіонату. Він почався 29 серпня.
20
Перший тур фіналу. Ми зустрічаємося з ростовським СКА. Матч, як завжди, проходить при переповненому стадіоні. Адже всі розуміють, що тепер кожне очко набуває «ваги золота». Ми прагнемо оволодіти ініціативою. Це нам вдається. Ростовчани притиснуті до своїх воріт. Але довго не можемо реалізувати свою ігрову перевагу. Гостро діє на лівому краю Лобановський. Він відтягує на себе двох, інколи навіть трьох захисників, виводить на удар товаришів. А м’яч вперто не хоче йти в ворота ростовчан. Невже так і закінчиться матч?
Аж ось настає розв’язка. Кутовий удар зліва. Лобановський віртуозно навішує його на ворота суперника. Вгору одночасно злітають кілька чоловік, в тому числі воротар армійців. Здається, що Каневський – а він найближчий до м’яча – пошле його головою у ворота, і Кіктєв приготувався парирувати звичайний в таких випадках удар нападаючого. Але Каневський зіграв дотепніше, тонше. Він не вдарив головою, а, прийнявши м’яч, опустив його вниз, на ногу, і тихенько проштовхнув у ворота. Нарешті!
Ростовчани прагнуть відігратись. Особливо активний їхній центр нападу – Віктор Понедєльник. Та ми поступово збили і його запал. Матч виграно – 1:0.
Цей перший тур приніс гірке розчарування лідерам: торпедівці програли столичному «Спартаку». Команда ЦСКА відвоювала два очка в «Авангарда». Отже дистанція між нами і чемпіоном уже дещо скоротилася. У нього 33 очка, у нас – 31, у ЦСКА – також 31 очко.
В наступному турі перемоги здобули тільки дві команди – ми і спартаківці столиці. Автозаводці були вимушені задовольнитись нічиєю з єреванським «Спартаком», а армійці зазнали розгромної поразки від «Локомотива» – 0:4. Починаючи з цього матчу, футболісти ЦСКА перестали бути реальними претендентами на золоті медалі, хоч деякий час ще зберігали шанси на це. Ми відчували, що команда, яка на початку сезону провела переукомплектування, ще не готова для великих випробувань і от-от вступить в смугу невдач. Саме «Локомотиву» судилося остаточно «підрізати крила» своєму землякові.
А наш матч з динамівцями Тбілісі на їхньому полі, як завжди, проходив надзвичайно важко. Ми знали, що вдома тбілісці гратимуть проти нас, лідерів, з особливим піднесенням. Адже саме так грали вони в попередніх іграх проти торпедівців і здобули сенсаційну перемогу – 6:4. Такий же суворий іспит чекав і нас. Ми вирушали в політ до далекого Тбілісі вкрай стурбовані майбутнім матчем. Перспективи були не дуже приємні. Тим більше, що в попередній грі зазнав травми Макаров, а новий воротар команди Леонід Клюєв, на жаль, не міг повністю замінити ветерана.
А в цей час наш нестаріючий Олег метався в своїй квартирі, не знаходячи місця. Він розумів, що значить для команди залишитися без надійного воротаря. «їхати чи ні, спробувати зіграти з хворою ногою чи підлікуватись і повернути собі форму до матчу третього туру?»
Він довго вагався. Але чим менше часу залишалося до відльоту команди, тим більше нервував воротар. Нарешті не витримав, кинув у чемоданчик свій старенький «традиційний» зелений светр і помчав на аеродром. Як ми зраділи, побачивши його! Та Олег тільки знизав плечима:
– Навряд чи зможу я грати, хлопці. Так розболілася нога, що навіть ходити важко. Я просто подивлюся, як ви гратимете. Все одно вдома не всидіти.
Але в Тбілісі Олег все-таки став на ворота. Йому не треба було пояснювати, що вони повинні бути на замку.
Ми добре знаємо своїх тбіліських одноклубників. В їхній команді чудові футболісти, темпераментні, витривалі, енергійні. Від Калоєва, Яманідзе, Варкая, Месхі можна чекати неприємностей кожної секунди. І справді, наші ворота одразу «затріщали». Тбілісці навально пішли в атаку, їх, здавалось, неможливо зупинити. Ми захищалися всіма силами. Але при кожній слушній нагоді і самі йшли вперед, зав’язуючи контргру.