Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
Генретті, ясна річ, повернувся, та Лестер встрелив його за два тижні. Бугай став злобним, дійсно злобним. Але це єдина тварина, яка по правді стала небезпечною. Більшість з них здаються трохи тупими… трохи загальмованими… трохи…
— Трохи мертвими?
— Так, — підтвердив Джад. — Трохи мертвими. Наче вони були… десь… і повернулися, але не повністю. Луїсе, твоїй дочці не варто знати, що її кота збила на смерть машина, а потім він вернувся. Звісно, ти, мо’, скажеш, що дитину не присилуєш щось второпати, як вона сама не знає, що це тре’ зрозуміти. Крім тих випадків…
— Крім тих випадків, коли можна зробити це, — мовив Луїс швидше самому собі, а не Джадові.
— Так, — погодився Джад. — Часом можна. Мо’, вона й усвідомить, що прийняття смерті лежить там, де закінчується біль і починаються спогади. Не кінець життя, але кінець болю. Не розповідай їй цього всього, вона сама все зрозуміє. І якщо вона хоч трохи скидається на мене, вона й далі любитиме свого кота. Він не стане шаленим, не кусатиметься чи щось таке… І вона любитиме його. Але дійде певних висновків… І зітхне з полегшенням, коли кіт врешті помре.
— То от чому ви відвели мене туди, — здогадався Луїс. Йому стало трохи краще. Зараз принаймні було якесь пояснення. Щоправда, розмите, воно більше задовольняло логіку нервових закінчень, ніж раціональної свідомості, та все ж у такій ситуації він готовий був прийняти і його. Тепер можна забути вираз обличчя Джада тієї ночі — вираз темного, лиховісного тріумфу.
— Так, це… — рвучко, раптово Джад прикрив обличчя долонями. На якусь мить Луїс подумав, що сусіда пронизав раптовий біль, і вже стурбовано підвівся, як побачив конвульсивні порухи грудної клітини — старий намагався не розплакатися.
— Так, але це не єдина причина, — промовив він здавленим голосом. — Я зробив це ще й з тих же міркувань, що і Стенні Б., і Лестер Морган. Лестер відвів туди Лінду Лавеск’ю після того, як її песика збила машина. Не повіриш, він повів її туди навіть після того, як всадив ту кляту кулю в макітру свого божевільного бугая! Попри все повів туди, повів! — Джад майже стогнав. — І що ж ти з цим поробиш?
— Джаде, про що ви говорите? — стривожено запитав Луїс.
— Лестер і Стенні вчинили це з тієї ж причини, що і я. Ти робиш се тому, бо воно тримає тебе. Бо індіанський могильник — секретна місцина, а секретом хочеться поділитися; ти тільки й чекаєш нагоди, яка видасться тобі достатньо поважною, аби зробити се… — Джад відвів руки від обличчя і пильно подивився на Луїса. Очі старого світилися прадавнім болем. — Тоді ти просто йдеш туди і знову це робиш… Потім вигадуєш якісь причини… Тобі навіть здається, що це хороші причини… Та в більшості випадків ти се робиш, бо хочеш. Або мусиш. Тато не відвів мене туди тому, що лише чув про ту місцину, але сам там не бував. А Стенні Б. бував… Тому й привів туди мене… І через сімдесят років… Тепер…
Джад скрушно похитав головою і прокашлявся.
— Послухай, Луїсе. Бугай Лестера був єдиною твариною, яка стала справді небезпечною. Чув іще, що цуца Лавеск’ю якось покусала поштаря, а в інших тваринок трохи псувався характер… Але Спот завжди був хорошим псом. Так, від нього тхнуло землею, скільки б я його не мив, — але він усе одно був хорошим псом. Мама більше ніколи до нього не торкалася, та він не завдавав нікому шкоди. Але, Луїсе, якщо ти вирішиш прямо зараз застрелити кота, я і слова тобі не скажу.
Те місце… воно не відпускає тебе… І ти готовий вигадувати найправедніші у світі причини, аби знову туди піти. Та я міг припуститися помилки. Це все, що я можу сказати тобі. Лестер також міг помилитися, як і Стенні Б. Хай йому грець, я ж не Бог! А повертати мертвих до життя — це все ж таки трохи гратися в Бога, як гадаєш?
Луїс розкрив рота і знову його закрив. Те, що спало йому на думку, звучало б дуже жорстоко: «Джаде, я пройшов через усе це не для того, щоб знову вбити сраного кота».
Джад допив своє пиво й викинув бляшанку в смітник.
— Гадаю, це все. Я все сказав.
— Можна я дещо запитаю? — поцікавився Луїс.
— Думаю, так.
— А чи ховали там коли-небудь людей?
Рука Джада конвульсивно здригнулася, і дві пляшки пива впали зі столу; одна з них розбилася.
— Господи Ісусе! — вигукнув старий. — Звісно ж, ні! Та хто б насмілив? Не кажи ніколи про таке, Луїсе!
— Мені ж просто було цікаво, — збентежено відповів Луїс.
— Певними речами краще навіть не цікавитися, — відрубав Джад Крендал, і вперше за весь час він здався Луїсові справді старезним, хоровитим, за крок від могили.