Балакучий згорток

Василіск побачив юрбу ворогів, що мчала просто на нього, й хотів був утекти, аж тут по ньому вистрелили п’ятдесят струменів лавандової води з пістолів п’ятдесяти жаб, і ще п’ятдесят — зі зброї горностаїв. У василіска вирвався якийсь дивний крик, більше схожий на булькотіння, він закрутився на місці та непритомний упав горілиць.

— Мерщій, — звелів Етельред, — десятеро горностаїв і десятеро жаб — сюди, стерегти Книги.

Оскільки тут, у темниці, їм було більш-менш безпечно, Етельред замкнув їх, а ключ доручив Пенелопі.

— Тепер так, панночко: ви стійте тут, — розпорядився він, — а ми побіжимо сходами нагору.

З цими словами він очолив решту загону жаб і горностаїв, і вони рушили сходами на внутрішнє подвір’я. А тут битва вже майже скінчилася. Напівпритомних від лавандової води василісків, які, до того ж, без перестанку чхали, горностаї тріумфально зігнали в одну купу і зв’язували попарно. Переконавшись, що його допомога не надто потрібна, Етельред залишив своїх жаб і горностаїв допомагати у зв’язуванні василісків, а сам знову спустився в підземелля. І внизу на сходах раптом зупинився, охоплений жахом.

Пенелопа пильно чатувала біля дверей і не помітила, що знешкоджений ними василіск вже прийшов до тями і тепер підкрадається до неї, а очі його аж палають від люті. Етельред розпачливо роззирнувся довкола — він був беззбройний. На щастя, під ногами валялася піка, покинута кимось із жаб. Етельред схопив її, ретельно прицілився та метнув у василіска саме тоді, коли той уже збирався спопелити Пенелопу своїм вогняним подихом. Піка влучила йому точнісінько межи очі, й він вдруге без тями повалився на землю.

— Ой, Етельреде, ти врятував мені життя, — промовила Пенелопа і здригнулася, дивлячись на василіска: він лежав на землі, а з його ніздрів курів дим і часом виривався вогонь.

— Звичайна справа, панночко, — скромно відгукнувся Етельред. — Ви, до речі, теж врятували мені життя.

І тут знадвору долинули гучні радісні вигуки, а на мосту з'явився Г. Г. верхи на Королі Єдинорогів. Він поважно проїхав під мурами замку, на яких виднілися шрами та рубці, залишені грифонівською артилерією, по обшарпаних рештках воріт, рознесених на друзки єдинорогами, і в’їхав на подвір’я, де горностаї і жаби наглядали за жалюгідними купками зв’язаних василісків. Г. Г. зупинився посеред двору, і тут із підземелля вийшла процесія Смертельно Страшних Жаб Пенелопи: вони несли три Великі Головні Книги на золотих і срібних поставцях. І поява цих книг, цілих і неушкоджених, викликала таке голосне «Ура!», що його було чути по всій країні Міфології.