Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Мислителі, відкриті до іноземних традицій

Шиїтська традиція була близькою до суфізму, містичної течії ісламу. Суфійська філософія наголошує на толерантності та розмаїтті релігій. Містичний суфізм цінував усамітнений характер ісламу та прагнення знайти нові знання через пошуки себе. Нових знань можна шукати, довіряючи власній інтуїції замість того, щоб вивчати лише чужі думки. Вільнодумні суфійські філософи допікали духовенству. Проте шах Аббас і його наступник все ж таки толерантно ставилися до них і захищали їх доти, поки вони визнавали владу центрального уряду.

Онук Аббаса, шах Сефі, був заступником школи в Ісфахані, яку заснували найвідоміші філософи Персії Сейїд Мір Мухаммед Бакір Астарабаді, або Мір Дамад, шейх Бахаї та Мір Фендерескі. Школа в Ісфахані була цікавим поєднанням різних релігій і напрямів філософії. Крім поглядів Аристотеля та Платона, вона також засвоїла вчення суфійських містиків XII ст. — Ібн Арабі та Сухраварді.

Одним зі своїх головних завдань Ібн Арабі вважав побудування мосту між різними релігіями, множинності яких присвячені багато з його трактатів. Ібн Арабі порівнював різні релігії з призмою. Коли крізь призму проходить один безбарвний промінь світла, вона відбиває світло всіх кольорів веселки. Перед проходженням крізь призму різні кольори є єдиним, одним і тим самим світлом. Бог — чисте світло, що у різних релігіях являє себе по-різному, як кольори у призмі. Для Ібн Арабі всі релігії є відображенням одної реальності, і вони можуть співіснувати одночасно. Уявлення Ібн Арабі щодо взаємозв’язків між релігіями дуже добре передає його вірш: «Моє серце стало здатним прийняти будь-яку форму: воно і пасовище для газелей, і монастир для християнських ченців, і храм для ідолів, і Кааба для паломників, що ходять навколо, і скрижалі Тори, і сувій Корану. Я дотримуюся релігії любові і, хоч би який шлях обрав караван любові, така моя релігія, моя віра».