Син сонця [uk]

- І кого ж? — озвався Дугшасана півшепотом.

— Тих, хто з ними розмовляє стоячи, — відповів Карна і пішов за Крішною до виходу.

У дворі Крішна обернувся до Карни і мовив:

— Князю Ангу, нам треба поговорити. Зійди на мою колісницю, а слугам твоїм звели їхати за нами.

«Прикритися він хоче мною, чи що? — думав Карна, віддаючи накази Чатьякі та слугам — ангам, — та тільки для заручника я занадто небезпечний… Поговорити… І Юютсу казав щось таке… А чи не думає володар Двараки використати оту свою силу? Тоді лишається сподіватись лише на батька Сур'ю.»

Карна піднявся на колісницю Крішни, той гукнув на суту і коні рушили. За колісницею потяглися вершники супроводу. Темноликий мовчав і усміхався загадково і двозначно.

" Яким же самотнім він мусить бути, — раптом прийшло Карні до голови, — адже в мені теж є щось… не від цього світу. Сонячна кров Вікартани причина тому, але я все таки більше людина, ніж Крішна Васудева. Не знаю, чи можна назвати його ворогом, але приятелями ми не станемо після цієї розмови.

— Я маю подякувати тобі, Вайкартано, — озвався Крішна, — за отой випадок в Індрапрастзі та за сьогоднішню стійкість.

— Я зробив лише те, що мусив, — озвався Карна дипломатично, — але дозвольте закинути вам, поштивий князю, нечемність поведінки. Саме це попхнуло Дурьйодгану до негідних задумів…

— Негідника не треба штовхати до негідних задумів, — сказав володар Двараки, — вони самі знаходять його. Але я маю поговорити не про князя Гастінапуру, а про тебе, Карно… Що єднає тебе з цими ницими людьми?

— Не далі як сьогодні, - мовив Карна усміхаючись, — шляхетні сановники хотіли скрутити мені руки та видати на розправу чоловікам скривдженої Драупаді. А ниций Дурьйодгана сказав, що помре поруч зі мною, але не дасть Бгішмі та Дроні пожертвувати сином сути…

— Вайкартано, — мовив Крішна лагідно, — ти ж чудово знаєш, що не є сином колісничого.

— Я знаю, — озвався Карна тихо, — сам Сур'я Світлоликий говорив зі мною… Але хто тому повірить? Зрештою, я ніколи не зрікався людей, що вигодували мене.

— А ти ніколи не хотів дізнатись. Сину Сонця, — вкрадливо сказав Темноликий, — ім'я жінки, що стала коханою Бога?

— В цьому немає сенсу, — буркнув Карна, — я — Радгея, і мати моя живе на вулиці колісничних.

— Радгея…, - повторив Крішна, — ти вчився у брагманів, Радгеє, і тобі відомі істини Вед. А серед тих істин є така, що батьком дитини, народженої дівчиною до заміжжя вважається її чоловік. Твоя мати могла про це забути…

— А може була занадто гордою, — сказав Карна непевним голосом.

— Ти теж занадто гордий, Карно, але я не дивуюся тому, бо ти — викапана мати. Я оце нещодавно її бачив.

Карна здригнувся, але промовчав.

— Тебе зовсім не цікавить її ім'я? — спитав Темноликий.

— Для чого мені його знати? Ця жінка зреклася мені з власної волі.

— Але те знання має підняти тебе туди, де ти мусиш перебувати, Вайкартано! Достатньо лишень сказати, що по материній лінії ти — мій родич…