![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
Але всі — і старійшини, і Дурьйодгана сприйняли це як вияв недовіри і трохи не кровну образу. Карна на прийом не пішов, вважаючи, що з нього буде досить і наступного дня. Воїн вже просто не міг бачити ні Бгішми ні Дрони. Образа тяжким каменем лягла на душу. Аби не присяга та не Дурьйодгана, Вайкартана давно б уже покинув Гастінапур.
Ввечері на вулицю колісничних несподівано заявився Дурьйодгана. Князь приїхав на бойовій колісниці, маючи при собі лише суту та кількох охоронців. Стара Радга не розгубилась, а всадовила високого гостя на найкращих подушках, послала молодшого онука розшукати сина і власноручно напекла коржиків.
Карна, що вправлявся зі старшими синами в бою на мечах біля Ґанги, поспішив додому і побачив, що Дурьйодгана запихається кхіром та коржиками, ревно вихваляючи хазяйку дому.
— Вітаю, Карно! — сказав гість, — я ж у тебе ще ніколи не був..
— Ну, і як? — засміявся Карна.
— Оце вперше їм і не боюся, що мене отруять, — серйозно мовив князь Гастінапуру, — Карно, я маю до тебе невідкладну справу!
— Що сталося, друже?
— Я тут порадився де з ким… Але мені потрібна твоя допомога…
— Яка, друже?
Дурьйодгана позирнув на Радгу. Жінка одразу ж згадала, що їй треба простежити за тим, як наймички пораються біля корів.
— А ви їжте, синочки, і розмовляйте… Ой, вибачте, ваша милосте!
Дурьйодгана широко усміхнувся, чим не грішив зроду, і сказав лагідно:
— Не тривожтесь, ненька Радга, ми з вашим сином побратими, а отже ви не помилилися.
— Чудова жінка, — мовив князь Гастінапуру, коли Радга вийшла, — тобі пощастило з матір'ю, Карно!
Вайкартана ледь усміхнувся, а тоді спитав:
— Що ж сталося, князю?
— Я хочу, — сказав Дурьйодгана тихо, — взяти заручником Крішну Васудеву!
— Ти збожеволів! — мовив Карна так само тихо, — ти не смієш чіпати посланника!
— Він поводиться не як посланник! — вигукнув Дурьйодгана, забувши про обережність, — він свідомо ображає нас!
— Зупинись, друже, — мовив Карна благально, — не дай гніву опанувати себе! Можливо, Темноликий і розраховує на якийсь необережний крок з твого боку… Від тебе одвернуться союзники як від злочинця! Зупинись!
— Може ти і маєш рацію, — зітхнув Дурьйодгана, — про це я не подумав. Але ж плян був чудовий…
— Чудовий плян! — вигукнув Карна, — у Гастініпурі Крітаварман зі своїми найманцями! Ти що, думаєш, що врішнійці не захистять свого володаря? Чудовий плян! Хто підказав тобі таку дурість?! Отой невіглас Дугшасана?
— А як ти вгадав? — розгублено спитав Дурьйодгана.
— Бо сам ти не настільки божевільний, аби зачіпати Темноликого! Згадай про Шишупалу! Його кров бризнула мені на одежу! Крішна — то не Арджуна, не Юдгішпїра, та й не ми з тобою! Він не розмовляє, а діє, при чому — блискавично! Ми з тобою зараз розважаємо над неправедним вчинком, а володар Двараки, аби мав у такому потребу, не завагався б ні хвилини! Краще мати таку людину як не союзником, то непевним приятелем! Але не ворогом!
— Та ти чи не боїшся його? — прищулився Дурьйодгана.
— Він не такий, як ми, — серйозно відповів Карна, — я можу любити, ненавидіти, гніватись, жаліти… Бо я — людина, хоча і маю в жилах нелюдську кров. Темноликий же не любить, і не ненавидить, ніколи не гнівається і нікого не жаліє. Він і Шишупалу-то вбив спокійно, з холодним розрахунком. Наче роздушив мураху. Так, я його боюсь, як бояться повені чи землетрусу. Але боротись з ним не відмовляюсь, якщо тебе цікавить саме це.
— Ну, гаразд, — сказав Дурьйодгана примирливо, — я давно помітив, що мені щастить, коли я тебе слухаю.
— Заспокойся, — всміхнувся Карна, — і з'їж коржика…
Князь Гастінапуру із задоволенням пригостився ще і сказав сміючись:
— Карно, друже, тепер я розумію, чому ти ніколи не знаєш страху, ані заздрості!
- І чого ж це? — спитав Карна жартобливо.
— Бо ти завжди їв приготоване з любов'ю і спав не боячись, що не прокинешся зранку, — серйозно відповів Дурьйодгана, — ти ж будеш завтра на раді? Прийди, Вайкартано! Я знаю, що Дід Куру довів тебе трохи не до сказу, але прийди, будь ласка! Задля мене!
Карна кивнув на знак згоди. Потім він провів високого гостя до колісниці, яку вже обліпили дітлахи і обступили цікаві.
— Чого він приїжджав? — поцікавилась Радга, коли князь Гастінапуру відбув, поштиво попрощавшись з хазяйкою дому.
— Поїсти коржиків, — посміхнувся Карна.
— Жартівники! — пирхнула Радга, — дивись-но… Кажуть, що князь Гастінапуру злющий та пихатий. А він такий ввічливий! І коржики їв… Це після палацових ласощів! Не інакше, як з чемности.