Син сонця [uk]

У приймальні князя Гастінапуру Карна присів на стільчик і опустив голову. Вуста його тремтіли. Він не злякався б і смертного вироку, але ж воля… воля… Стояти у кайданах перед ворогами, терпіти знущання…Дурьйодгана нервово метався по кімнаті, видно, думаючи про те саме. Врешті буркнув:

— Щоб їх пожерли демони! Карно, я підніму охоронців!

— Не роби з себе посміховисько, — озвався Вайкартана, — він цього лише й чекає.

— Крішна?

— Крішна… Крішна… Ти добре говорив, друже, чудово говорив, але вага старих провин знецінила твої слова. І вийшло так, що він правий, а ми кругом винні. Але не бійся, то все розмови, та й годі. Видати тебе ніхто не наважиться.

До приймальні влетів захеканий Дугшасана. За ним увійшов стривожений Шакуні.

— Брате! — вигукнув Дугшасана, — справи зовсім кепські! Шакуні, розкажіть їм, що ви чули!

— Коли ви вийшли, — розпочав ґандгарець, — Крішна сказав, що даремне не схопили зараз же цього князя, що коїть зло!

— Це про мене? — понуро спитав Дурьйодгана.

— Авжеж, небоже! А потім володар Двараки мовив: " Як Дгарма[38] зв'язав дайтьїв та данавів і видав їх Варуні[39], видайте Пандавам Дурьйодгану, Карну, Шакуні та Дугшасану!» Як бачиш, любий родичу, я теж у вашій компанії!

Дурьйодгана вилаявся вголос. Карна нехороше усміхнувся і попрохав:

— Розповідайте будь ласка далі, князю Ґандгари.

— На думку Крішни, — продовжив Шакуні, - задля родини можна пожертвувати людиною, задля села — родиною, задля князівства — селом, а задля себе — й князівством.

— Задля себе — озвався Вайкартана, — пожертвувати можна лише собою…

— Наші ж мудрі старійшини, — пирхнув Шакуні, - лише хитали головами на знак згоди з кожним словом князя Ядавів. Потім вони послали за княгинею Ґандгарі, і моя сестра зараз прийде умовляти тебе.

— Ото ще лихо! — буркнув Дурьйодгана, — навіщо вплутувати в це бідолашну матусю?

— Пані княгиня! — оголосив слуга.

— Ну, почалося! — зітхнув Дурьйодгана.

Княгиня, повна літня жінка, увійшла швидким кроком і поклала руку на груди, задихаючись від хвилювання.

— Сину! — вигукнула вона, — ти доведеш мене до погибелі!

— Сядьте, мамо, і заспокойтесь, — мовив Дурьйодгана, підсуваючи матері плетене кріселко, — тільки не треба мене умовляти. Я не збираюся здаватись!

— То тебе здадуть силою! — вигукнула Ґандгарі, - зв'яжуть і видадуть! Скорися, сину! Бгішма сказав, що коли ти будеш поводитись благопристойно, перепросиш родичів і згодишся на їх умови, то вони обійдуться одним лише сином сути…

Ґандгарі затнулась, бо лише тепер завважила Карну. Лице ратгіна освітив той самий страшний усміх.

— Як же мене цінують, — мовив Карна лагідно, але жінка здригнулась від того голосу як від холодного вітру, — пані княгине, передайте будь ласка високошановному Бгішмі, що я вб'ю кожного, хто насмілиться доторкнутися до мене! І, перш, ніж самому загинути, я заллю кров'ю палац Куру!