Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Поки не почалася евакуація половини Італії, варто наголосити на тому, що нині земля піднялася лише трохи вище чверті того рівня, що передував виверженню 1538 року. Моделювання виверження 1538 року продемонструвало, що земля над епіцентром виверження піднялася на майже 17 метрів за сто років перед вибухом. Наразі земля піднялася не вище чотирьох метрів. Це мало би вказувати на те, що тиск у магматичному резервуарі менший, аніж перед виверженням 1538 року. Якщо виверження і станеться в близькому майбутньому, є висока ймовірність, що воно не буде надто катастрофічним. Схрестимо пальці.
Якщо ви гадаєте, що не такий страшний чорт, як його малюють, – завжди можна поглянути на сусідній Везувій. Хоча він і відрізняється від Флегрейських полів, відомо, що його виверження може бути вкрай небезпечним. У минулому, поховавши у 79 році Помпеї та кілька інших міст під багатометровою товщею лави, Везувій досягнув п’ятірки за шкалою VEI. В умовах сьогодення таке виверження стало б чималою катастрофою, не в останню чергу для всіх неаполітанців, що живуть безпосередньо біля вулкана.
ТОБА, ІНДОНЕЗІЯ
Якщо виверження на Флегрейських полях 40 000 років тому посприяло зникненню неандертальців, то останнє виверження вулкана Тоба майже визначило долю Homo sapiens.
Виверження, про яке йдеться, сталося 75 000 років тому, що збігається в часі з уже згаданим ефектом «пляшкового горла» в еволюції людини (та й багатьох інших видів). Людство тоді складалося з кількох жалюгідних тисяч індивідів, очевидно, через вулканічну зиму, спричинену вибухом Тоби. Вплив виверження на клімат піддається сумнівам, принаймні щодо інтенсивності.
Утім ніхто не може заперечити, що це виверження – одне з найбільш руйнівних. Виверження Тоби за шкалою VEI оцінюється у 8 балів, себто найвище. Апокаліптичне, іншими словами: йдеться про найбільше відоме людству виверження вулкана. Вибух створив кальдеру розмірами 30 кілометрів стократ. Кількість викинутої вулканом магми оцінюється приблизно у 2800 кубічних кілометрів, що в сто разів більше за найбільше виверження вулкана сучасності, уже розглянуте виверження Тамбори 1815 року.
З цієї цифри майже 800 кубічних кілометрів випало у вигляді попелу. Цей попіл і досі вкриває майже усю Південну Азію п’ятнадцятисантиметровим шаром. Той же попіл знайдений у зразках відкладу, взятих із дна Південно-Китайського моря, що може вказувати на те, що оціночна кількість викинутої магми, 2800 кубічних сантиметрів, – це лишень найменша цифра.
Тоба – один із найважливіших етапів у еволюції сучасної людини. Виверження стало стартовим пострілом і шпорою для людства, яке саме збиралося покинути свій прадім, Африку, і розійтися світом. Проте й цього разу не обійшлося без жертв. Відоме прислів’я каже: «що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Тоба, зрештою, доклав руку, аби зробити нас сильнішими, але через вулкан наше життя висіло на волосині.
ЄЛЛОУСТОУН, США
Уявіть собі, що ви маленька блоха, яка живе у великому лісі. Десь поблизу лунає собачий гавкіт. Збагнути, звідкіля лине гавкіт – складно, але, зважаючи на глухий, гучний гавкіт, це мав би бути великий собака. Ви ходите лісом і шукаєте кілька тижнів поспіль, але ніде ніякого собаки не знаходите.
І нарешті одного прекрасного дня ви усвідомлюєте, що не можете його знайти через те, що стоїте простісінько на ньому. Ліс насправді лісом не є, жодних дерев немає, усе навколо – собаче хутро.
Схожим чином осяяло вулканологів наприкінці 1970-х, коли вчені, нарешті, знайшли в північно-західній частині США вулкан Єллоустоун. Довго вважалося, що у багатій на гейзери та термальні води місцевості, як-от, власне, Національний парк Єллоустоун, мусить бути вулкан. У Єллоустоуні також відносно часто трапляються маленькі землетруси, а отже, поблизу стовідсотково дрімає вулкан – такі робили висновки.
Коли вчені поглянули на перші зняті із супутника на початку 1970-х знімки місцевості, то роззявили роти. «Гаразд, – сказали експерти – ось чому ми не бачили жодного вулкана». Виявилося, що весь регіон був супервулканічною кальдерою, рештками старої магматичної комори, яка вибухнула. Єллоустоунська кальдера завдовжки 90 кілометрів і завширшки 50 кілометрів.
Взагалі, термін «супервулкан» не є чітко визначеною науковою дефініцією. Слово ввели в обіг ЗМІ, які обожнюють додавати префікс «супер» перед назвами небуденних явищ. Як і у випадку із «супермісяцем» – насправді звичайним повним місяцем, який, обертаючись на своїй еліптичній орбіті, максимально наблизився до Землі.