Чужинець на чужій землі

— Чорт забирай, ти б не підтвердила навіть, що у хмарний день зійшло сонце.

— Як би я могла? Хтось міг би забезпечити штучне світло з-над надхмарного атмосферного шару. Один з моїх однокласників, ймовірно, міг піднімати предмети масою приблизно з паперову скріпку — але він мусив перед тим випити хоча б три чарки. А інколи й узагалі не міг цього зробити. Я ніколи не могла дослідити цей феномен достатньо ретельно, щоб впевнено свідчити про це... Частково тому, що зазвичай теж пила разом з ним.

— Виходить, ти ніколи не бачила нічого схожого на це?

— Ні.

— Гм... З мене досить твого професіоналізму; я переконався в тому, у чому хотів. Але якщо ти хочеш залишитися і подивитися, що ще трапиться, вішай свою мантію та витягуй стільця.

— Дякую. Я зроблю і те, і те. Але, з огляду на лекцію, яку ти прочитав Джилл про мечеті та синагоги, спочатку я піду до себе в кімнату. Не хочу створювати пробіли у навіюванні ідей.

— Одягнися. Коли вийдеш, розбуди Дюка і скажи йому, що я хочу знову оглянути камери.

— Так, бос. Поки мене не буде, простежте за тим, щоб не трапилося щось надзвичайне.

І Анна пішла до виходу.

— Нічого не обіцяю. Майку, сядь ось тут, біля мого столу. Ти також, Джилл — зберіться довкола. А зараз, Майку, скажи: чи можеш ти підняти ту попільничку? Покажи мені.

— Так, Джубале! — Сміт протягнув руку і взяв її у долоню.

— Ні, ні!

— Я зробив неправильно?

— Ні, це була моя помилка. Майку, опусти її. Я хотів дізнатися, чи можеш ти її підняти, не торкаючись руками?

— Так, Джубале.

— Ну і? Ти надто втомлений?

— Я не надто втомився.

— Тоді що трапилося? Чи тут теж має бути «неправильність»?

— Ні, Джубале.

— Джубале, — переклала Джилл, — ви не сказали йому це зробити, а просто запитали, чи він може.

— Ох... — Джубал здавався вкрай спантеличеним. — Мені варто це запам'ятати... Майку, чи ти не будеш таким ласкавим і, не торкаючись руками, не піднімеш цю попільничку на один фут над цим столом?

— Так, Джубале.

Попільничка піднялася і нерухомо зависла над столом.

— Вимірювати будеш? — з тривогою сказав Майк. — Якщо я зробив щось не так, то можу підняти її чи опустити.

— Все чудово! Ти можеш тримати її там? Якщо втомишся — скажи мені.

— Я можу. Я скажу.

— Можеш підняти щось іще одночасно? Скажімо, цей олівець? Якщо можеш, зроби це.

— Так, Джубале. — Олівець сам собою піднявся до попільнички.

На його прохання до цих предметів у повітрі Майк додав іще й інші маленькі речі зі столу. Анна повернулася, сіла у крісло і мовчки спостерігала за виставою. Зайшов Дюк, який приніс з собою розкладну драбину; він глянув на гурт, потім глянув удруге, але нічого не сказав, встановивши драбину в кутку. Нарешті Майк із сумнівом промовив:

— Я не впевнений, Джубале. Я... — Він зупинився і, здавалося, шукав правильне слово. — Я дурень у таких справах.