Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Можливо, — погодився Джубал, — але, Майку, зачекай-но хвилинку.
Він встав з-за столу, пішов у куток і повернувся з великою коробкою, в якій до цього було дванадцять п'ятих[23] бренді.
— Можеш змусити це зникнути?
— Це неправильна річ, тому її тут бути не повинно?
— Ну, припустімо, що так.
— Але, Джубале, я мушу знати, що це неправильна річ. Це коробка. Я не ґрокаю, чому її існування — неправильне.
— Гм... Я розумію. Здається, розумію. Припустимо, я підніму цю коробку і кину її у голову Джилл? Сильно кину — так, що це їй зашкодить?
Сміт відповів з легким смутком:
— Джубале, ти не зробиш цього з Джилл.
— Гм... Прокляття, так — думаю, що не зроблю. Джилл, кинеш коробку в мене? Гарно і сильно. Наслідки — щонайменше розбита голова, тобто якщо Майк не зможе захистити мене.
— Джубале, не думаю, що ця ідея краща за попередню.
— О, припини! Задля наукового інтересу... і Бена Кекстона.
— Але... — Раптом Джилл підстрибнула, схопила коробку і кинула її просто в голову Джубала.
Джубал мав намір стояти і прийняти її, але інстинкт та звичка перемогли, і він ухилився.
— Промазала, — сказав він, — але де коробка? — Джубал озирнувся. — Прокляття, я не бачив, як це сталось. Я маю на увазі — я дивився прямо на неї. — Він подивився на Сміта: — Майку, це те, що... Що трапилося, хлопче?
Людина з Марса тремтів і здавався дуже нещасним. Джилл поспішила до нього й обняла за плечі:
— Годі, годі! Все гаразд, любий! Ти зробив все чудово, — щоб це не було. Вона навіть не доторкнулася до Джубала. Просто зникла.
— Думаю, так і було, — погодився Джубал, оглядаючи кімнату і покусуючи пальця. — Анно, ти бачила?
— Так.
— Що ти бачила?
— Коробка не просто зникла. Процес не був миттєвим, а тривав якусь долю секунди. З цього місця, де я сиджу, було видно, що вона почала зморщуватися — дуже, дуже швидко, так, наче віддалялася звідси. Але коробка не покидала цієї кімнати — тому що я могла бачити її включно до моменту зникнення.
— Але куди вона поділася?
— Це все, про що я можу доповісти.
— Гм... Ми подивимося записи пізніше, але мене це переконало. Майку...
— Так, Джубале?
— Де зараз ця коробка?
— Коробка... — Сміт замовк. — У мене знову немає сів. Мені шкода.
— А мені ні — але я точно спантеличений. Послухай, синку, а ти можеш потягтися знову і витягти її? Принести коробку сюди знову?
— Перепрошую?
— Ти змусив її зникнути; а зараз поверни її назад.
— Як же я можу це зробити? Коробки немає.
Джубал здавався страшенно замисленим.
— Якщо цей спосіб колись стане популярним, нам потрібно буде переглянути правила щодо речових доказів. «У мене є маленький список... Вони ніколи не зникнуть»[24]. Джилл, знайдімо щось іще, що не стане смертельною зброєю; цього разу я широко розплющу очі. Майку, як близько ти маєш бути, щоб провернути цей трюк?
— Перепрошую?
— Який твій діапазон? Якби ти стояв у коридорі, а я — прямо біля вікна, чи, скажімо, у тридцяти футах, ти зміг би зупинити ту коробку до того, як вона мене вдарила?
Сміт здавався трохи здивованим.
— Так.
— Гм... Ось підійди-но сюди, до вікна. А зараз подивися вниз, на басейн. Припустімо, що Джилл і я стояли б на дальньому боці басейну, а ти стояв би тут, де ти зараз. Чи міг би ти зупинити коробку звідси?
— Так, Джубале.
— Що ж... Припустімо, що ми з Джилл внизу, на дорозі, біля воріт, за чверть милі звідси. Припустімо, що ми стояли б по цей бік ось тих кущів, що закривають ворота, де ти міг би чітко нас бачити. Чи це надто далеко?
Сміт довго вагався, а потім повільно заговорив.
— Джубале, це не відстань. Не бачення. Це знання.
— Гм... Погляньмо, чи я зможу це ґрокнути. Чи ґрокнути хоча б частину цього... Отже: не важливо, як далеко чи близько розташована ця річ. Ти можеш навіть не бачити, що відбувається. Але коли ти знаєш, що відбувається щось погане, то можеш простягнути руку і зупинити це. Вірно?
Сміт здавався трішки занепокоєним.
— Майже. Але я ще не так давно вийшов із гнізда. Щоб знати, мені потрібно бачити. Але Старійшинам не потрібні очі, щоб знати. Вони знають. Вони ґрокають. Вони діють. Вибач.
— Я не знаю, за що ти вибачаєшся, синку, — різко сказав Джубал. — Вищий Міністр миру поставив би на тебе гриф «Надсекретно» ще десять хвилин тому.
23
1/5 галона, приблизно 750 мл.
24
Рядки з однойменного вірша Артура Саллівана та Вільяма Гілбрейта.