Чужинець на чужій землі

— Я запитаю, Джубале. — Майк вирішив, що коли він ґрокне цю дивну ідею, то має доповісти про всю її повноту Старійшинам... І раптом зрозумів, що йому невідомо, чи знають Старійшини про «вигадки». Цілковито неймовірна думка про те, що могло існувати щось, що було б таким ж дивним для Старійшин, як і для нього, виявилася значно революційнішою (навіть єретичною), ніж досить-таки дивне уявлення про вигадку. Тому Майк поспішно відкинув її, щоб охолодити і зберегти для майбутнього глибокого вивчення.

— ...але я покликав тебе сюди, — говорив його брат Джубал, — не для обговорення літературних форм. Майку, пам'ятаєш день, коли Джилл забрала тебе з лікарні?

— Лікарня? — повторив Майк.

— Не впевнена, Джубале, — перебила Джилл, — що Майк коли-небудь знав, що був у лікарні. Щонайменше я ніколи Йому про це не говорила. Дозволь мені спробувати.

— Вперед.

— Майку, пам'ятаєш місце, де ти був — де ти жив у кімнаті сам до того, як я одягла тебе і забрала звідти?

— Так, Джилл.

— Потім ми пішли в інше місце, я роздягла тебе та вимила.

Сміт посміхнувся від приємних спогадів.

— Так. Це була велика радість.

— Тоді я висушила тебе, а потім прийшли двоє чоловіків.

Посмішка Сміта зникла. Він згадав критичну точку перетину кривих і свій жах від усвідомлення того, що якимось чином обрав неправильну дію, що нею завдав болю своєму водному брату.

Він почав тремтіти і скручуватися.

Джилл голосно вигукнула:

— Майку! Припини! Припини зараз же! Ти не посмієш піти!

Майк взяв контроль над своїм буттям і зробив те, чого від нього вимагав водний брат.

— Так, Джилл, — погодився він.

— Послухай, Майку. Я хочу, щоб згадав той момент, але ти не повинен засмучуватися чи йти. Просто згадай. Там було двоє чоловіків. Один з них витягнув тебе у кімнату з травою на підлозі, а я намагалася зупинити його. Він мене вдарив. Потім його не стало. Пам'ятаєш?

— Ти не гніваєшся?

— Що? Ні, ні; зовсім ні. Але я злякалася. Один чоловік зник; тоді інший направив на мене пістолет, а потім він теж зник. Я дуже злякалася, але я не гніваюся.

— Зараз ти на мене не гніваєшся?

— Майку, любий, я ніколи не гнівалася на тебе. Але інколи мені буває страшно. Тоді я злякалася, але зараз не гніваюся. Ми з Джубалом хочемо дізнатися, що сталося. Ті двоє чоловіків були там, у тій кімнаті, поряд з нами. А потім ти щось зробив... І їх не стало. Ти зробив це двічі. Що ти зробив? Можеш нам розказати?

— Так, я розкажу. Чоловік... Великий чоловік... Вдарив тебе... І мені теж стало страшно. Тож я... — Він сказав щось марсіанською, потім спантеличено глянув на них: — Я не знаю слів.

Джубал промовив:

— Майку, можеш використати безліч інших слів і пояснити це зараз — хоча б частково?

— Я спробую, Джубале. Щось є ось тут, переді мною. Це неправильно, його тут бути не повинно. Я мушу йти. Тож я протягую руку і... — Він знову зупинився, виглядаючи розгубленим. — Це так просто, так легко. Будь-хто це може. Зав'язувати шнурки набагато важче. Але для цього немає слів. Мені дуже шкода. Я вивчу більше слів. — Він замислився. — Можливо, ці слова є у томах від «Плант» до «Райм», чи від «Райм» до «Сарр», чи від «Сарз» до «Сорк». Я прочитаю їх сьогодні ввечері, а потім скажу вам за сніданком.