Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Місто уповільненої дії - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Місто уповільненої дії

Электронная книга - «Місто уповільненої дії». Краткое содержание книги:

«Місто уповільненої дії» — сувора урбаністична картина з життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів. Написаний грубою, низькою лексикою у манері жорсткої прози, роман присвячений неусвідомленому злу, невблаганному фатуму і водночас надії у вирі небезпек, які чатують на молоді неприкаяні душі.
Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою.
1 ... 64 65 66 67 68 69 70 71 72 ... 92
Перейти на страницу:

Біля університету зависає чималий народішко: всі по-святковому вбрані, з квітами, мантелепи й грінго з новенькими портфелями, папками, словом, упаковані, готові до навчання. Куди не кинь оком — навколо великі букети квітів: тюльпани, гладіолуси, троянди, гвоздики, айстри. Від їхнього запаху чухається ніс, я кілька разів пчихаю. Блідий високий чоловік у світлому костюмі натхненно говорить у мікрофон, який трохи потріскує і викривлює голос; серед натовпу прокочується шепіт, що це ректор. Навколо нього завмерши стоять викладачі, професори, купа літніх жіночок, всі вони дивляться зі сходів униз — на першокурсників. Шукаю очима Олю, але її ніде нема, натомість зустрічаюся поглядом з іншими діва-хами, деякі з них справжні кішки — зеленющі очиська, пронизливі погляди, ледь помітні таємничі посмішки. Мене необережно штовхають ліктем у спину, і я вже хочу вправити мозги тій вівці, що це зробила, як бачу двох симпатичних мантелеп і мимоволі посміхаюся на їхні вибачення за незручності.

Господи, тут роботи непочатий край!

Після урочистої церемонії заходимо у прохолодне приміщення факультету. Викладачі й студенти збиваються у величезну купу коло вхідних дверей і поволі просочуються досередини. Мене підхоплює цей потік і несе разом з іншими першокурсниками. Дійшовши до сходів, проштовхуюся на другий поверх. Поруч мене кілька сцикух із букетами, відчуваю їхні парфуми і навіть запах помади, злегка торкаюся до однієї і вона на мене зацікавлено дивиться. Знову згадую Олю, кортить із нею побачитися, але в цій м'ясорубці її віднайти не можу. Одна з моїх сусідок підвертає ногу й скрикує. Допомагаю підвестися, але потік позаду брутально напирає і я змушений накричати на кількох даунів, вони лякаються і задкують. Подолавши, нарешті, сходи, виходимо у просторий коридор, в якому почуваємося вільніше. Сідаємо на невеликій лаві під портретами професорів, які викладали в університеті з дня його заснування. Діваха дякує за допомогу, я оглядаю її красиву ніжку, вона злегка соромиться. В одному з кабінетів прошу у присутніх кількох дамочок викликати швидку до студентки.

В аудиторію, яку знаходжу з великими труднощами, бо не орієнтуюся поки в номерації та розміщенні кабінетів на поверхах, забігаю після дзвоника, літній викладач непривітно на мене дивиться й показує очима, аби зайняв місце серед інших студентів, додаючи, що на перший раз таку халатність з мого боку пробачає.

Може, серед цієї сотні моїх ровесників вдасться побачити Олю…

Знаходжу вільне місце аж на останній лаві біля вікна, мені тут одразу подобається, бо мало хто звертатиме увагу.

2

Кілька днів як я студент. Поволі звикаю. Здається, все йде добре.

Знайомлюся зі студентами, серед них багато даунів, але є також не вузьколобі — переважно відмінники та мамині синки, які все дитинство провели з книжками і майже не потикали свого носа на вулицю, де на них чекали кулаки нехороших хлопців. Коли бачу їхні заклопотані, зосереджені обличчя, коли дивлюся, як вони збираються в купи й розмовляють, мені стає настільки смішно, що мало не регочу, бо я уявляю, якими беззахисними, нещасними, переляканами можуть бути ці пухкенькі, відгодовані мордочки, коли їх ненароком зустріти пізно ввечері у темному парку, або на погано освітленій вуличці.

Втім поки не відчуваю радості від нової обстановки. Ходжу коридорами, ніби мішком прибитий, не знаю, як поводитись, таке враження, що навіть руки тримаю не так, як слід, ніби незграбно.

Олю не бачу, хоча у філологів, як видно з розкладу, — у цьому корпусі пари.

Не можу звільнитися від неприємного враження, яке виникло, коли на вокзалі прощався з Бідоном і Ромою.

Рома. Важко її забуваю.

Не можу зрозуміти, але відчуваю напевно, що її присутність у моєму житті була надзвичайно важливою. Через Рому я став ніби трохи іншим.

Сцикуха, яка першого вересня підвернула ногу, виявляється — у моїй групі. Звати її Таня і вона сьогодні вперше прийшла після того прикрого випадку. Це мила й симпатична істота, поводиться природно, без понтів, на лекціях сидимо разом і непогано сплавляємо навчальний день. Таня приїхала сюди з Чернігова, зізналася, що також хотіла звалити з дому, бо все набридло: «хочу будувати своє життя», «подалі від батьків», «хочу всього досягнути сама». В неї є багато приємних рис, але… (ця думка прийшла випадково) я не зміг би бути з нею, як із жінкою. Вона не є мутантом, в жодному разі! Просто її краса — а Таня по-своєму гарна — не зовсім те, що мені треба. Така враження, ніби вона трішки недороблена, обличчя, здається й симпатичне, але в окремих його деталях то недотягнутість природою, то навпаки — певний надмір.

1 ... 64 65 66 67 68 69 70 71 72 ... 92
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)