Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Французьке вторгнення у переказі Толстого зміцнило міф про імперську невинність Росії і допомогло легітимізувати імперські дії Росії. У «Війні і мирі» основний театр дій війни з Наполеоном — Східна Європа — розглядається як законна російська територія. Цей роман призвів до затримки із усвідомленням Росією того факту, що Російська імперія не була тим самим, що етнічна Росія. Толстой поклав останні штрихи на образ, вперше намальований Пушкіним, згідно з яким Росія самотужки перемогла французького імператора і заплатила власною кров’ю за свободу Європи; саме тоді в російській національній пам’яті почала зароджуватися думка про те, що Росія спроможна не лише себе захистити, а й врятувати Європу, думка, поширена і сьогодні. Так само завдяки «Війні і миру» з поля зору випав вибір, який імперія під час захисту від Наполеона зробила на користь продовження війни зі своїми південними сусідами. Письменник, який так швидко забув про діяння імперії на Кавказі, але водночас так сильно обурювався діями Наполеона в Росії, безперечно, працював у імперському руслі. Саме з такої колоніалістської позиції Толстой переконував своїх російських (а пізніше й іноземних) читачів у тому, що стосовно вторгнення Наполеона в Росію можна було розповісти тільки одну історію, і саме її він розповів у своєму романі.
Історія синхронна: вона розгортається в часі. Міфологія перебуває у теперішньому часі, який триває вічно. Її постійно потрібно захищати, так само, як і міф про родину: вона діахронна. У «Війні і мирі» Толстой використовує історію для підкріплення міфології і навпаки і в такий спосіб поєднує синхронність і діахронність. Мало кому з письменників вдалося досягти в цьому такого успіху. Читаючи цей роман, ми ніби занурюємось в історію — її часові межі чітко окреслені періодом між 1805 і 1820 роками — але водночас ми проникаємось міфологічною творчістю, яка перетворює для нас реальну Росію початку XIX ст. на міфічну Росію — країну вічної краси, населену майже ідеальними людьми. «Війна і мир» сприяє формуванню відчуття російської винятковості і водночас підтримує довіру до викладених історичних подій. Саме ця досконала ілюзія «реальності», прикрашеної уявою, і надає романові такого потужного враження присутності. Як висловився російський критик, це «довершена картина Росії тих часів». Толстой сприйняв це як звичайну річ: «М. М. Страхов поставив «Війну і мир» на п’єдестал, на якому вона і залишиться в оцінці суспільства» 4. Він міг би додати, що його особисте досягнення стане досягненням російського суспільства і підніме самооцінку росіян до рівня, якого вона ніколи не сягала раніше.
КРАЄВИД І СТАБІЛЬНІСТЬ
Значення Толстого починається з перетворення пейзажів на символи. Російську національну міфологію переповнюють речі, які можна назвати священними або напівсвященними: поля битв, священні міста, річки, озера, поставлені людьми пам’ятники, будинки, побудовані видатними росіянами або такі, що в них вони жили, меблі, якими вони користувалися, одяг, який вони носили, події, учасниками яких вони були, написані ними рукописи. Соціологи вказують, що пам’ятки та священні місця зміцнюють почуття спільної ідентичності 5; наявність певної кількості таких речей є звичайною справою для кожної культури. Для того, щоб народ мав відчуття власної ідентичності, деякі місця повинні бути в уяві етнічної групи особливо значущими. Росіяни, хоча й не є унікальними, цінуючи свої святі місця та споруджуючи пам’ятники своїм героям, вирізняються надзвичайною відданістю їм. Куликове поле Блока, сцени битв і пейзажів, радянське прославляння Сталінградської битви (повість Некрасова «В окопах Сталінграда»), природа та географія, чий історичний образ відтворено так, як це не насмілилися зробити романісти вікторіанської доби стосовно британських краєвидів та Бальзак і Флобер стосовно французьких. У «Мертвих душах» Гоголя Чичиков подорожує російськими рівнинами, які врешті-решт набувають міфічних вимірів. До кінця повісті образ чичиковської трійки коней трансформується: Росія раптово з’являється у вигляді дикої трійки, що мчить до невідомого призначення, тоді як інші народи і держави розступаються, щоб дати дорогу її галопу, який змітає все зі шляху. «Війна і мир» зробила величезний внесок до цієї скарбниці пам’яті про священні місця.
Кілька разів у «Війні і мирі» російський краєвид стає шанованим символом Росії. Широка рівнина, де-не-де горбиста, але здебільшого пласка, з розкиданими березами і лісами — це найтиповіша Росія, де міфічний російський народ проходить свій життєвий шлях. Ось чому досвід П’єра в Бородіні є, мабуть, сумішшю історії та міфології, найсильнішою в усій російській літературі. Коли П’єр піднімається на курган у Бородіні, він вражений красою російського краєвиду. Він бачить ліс, «золоті поля і переліски», річку Колочу і великий Смоленський шлях, весь укритий військами 6. Родина така красива, що перехоплює подих, але її потрібно і захищати. Цей пейзаж приводить П’єра до одного з прозрінь. Дещо раніше в романі Наташа Ростова сидить біля вікна в Отрадному (що означає «радісне» по-російському), милуючись російським краєвидом, освітленим місячним світлом. Дивлячись на цей пейзаж, їй хочеться летіти, і це піднімає також і князя Андрія, який мимоволі підслухав слова Наташі, захопленої красою ночі.