Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
«Війна і мир» дала російським та іноземним читачам полум’яне та драматичне уславлення російської нації. Такі різні вчені як Ентоні Сміт, Адріан Гастінґс, Девід Міллер і Марґарет Конован доводили, що концепція нації відіграє значно серйознішу роль і від значно давніших часів, ніж це загалом вважається у наукових працях XX ст. Як зазначалося у Вступі, нації зазвичай консолідуються навколо важливих подій у спільній історії, таких як народження і смерть великих лідерів або поворотні моменти у відносинах з іншими групами. Серед цих подій величезне значення мають війни і їхні наслідки, пов’язані чи то зі здобутками, чи з утратами. Мало що настільки зміцнює почуття національної ідентичності, як вторгнення колишнього союзника великої країни, для якої звичною справою було завоювання інших країн. «Війна і мир» повною мірою скористалася цими ресурсами. Драма зміни союзів, здивування, гнів, гіркота та мобілізація суспільства, пов’язана з цим вторгненням, дали чудовий матеріал для підтвердження національної ідентичності. Крім того, це вторгнення здійснила славетна особа, яка підкорила всю Європу і про яку складали леґенди; постраждати від неї і зрештою її перемогти — це був чудовий матеріал для національної саги. Суміш авторитетності і правдоподібності створили образ батьківщини, якою росіяни могли обґрунтовано пишатися. Боротьба з найбільшою європейською потугою і перемога над нею були досягненням, яке можна було вивчати, не червоніючи від сорому, досягненням, яке підтвердило європейський статус Росії. Вторгнення Наполеона дало можливість оновити політичне самосприйняття Росії, додаючи до нього відтінок впевненої у своїй правоті леґітимності, який здебільшого має переможна війна з агресором. Вираження цього у формі видатного роману, який міфологізував ці події, було саме тим, чого потребувала динамічна нація. Перетворення у Толстого історії на міф про «велику патріотичну війну» додало нового блиску тому, що Ентоні Сміт назвав «основоположним політичним міфом» нації. Описуючи картину іноземної аґресії і засуджуючи агресора, Толстой, крім того, змалював панораму кількох сотень характерів, які жили далі своїм життям, незважаючи на перерви та втрати, спричинені війною. Це надало романові додаткового героїчного виміру.
Присутність «Війни і миру» в дискурсі російської культури і поза його межами, у бібліотеках і шкільних класах формувала «комплекс інтересу», про який і мріяти не могли культури пригноблених народів. «Війна і мир» розповіла незліченним читачам про те, що Росія — це країна добрих і благородних людей, таких як Каратаєв і Тушин, а не аґресивний колос, яким її вважали «наклепники Росії». Тогочасні еліти могли побачити, що російська аристократія «зовсім така сама, як ми». Вона непретензійна, щедра, працьовита та схильна до нешкідливих дивацтв, на кшталт захоплення старого князя Волконського французькими манерами. Прямий і не впевнений у собі П’єр Безухов — це типовий представник освічених росіян, які часто роблять помилки і неорганізовані, але завжди щирі і спонтанні. Князь Андрій надзвичайна людина — може, надмірно інтелектуалізований, але з добрим серцем і, знову ж таки, не хитрий і не лицемірний, що так характерно для героїв Бальзака, Флобера, Мопассана або Теккерея. Хитрість є рисою, яку має дуже мало хто у «Війні і мирі», і ці особи не відіграють значної ролі у сюжеті: Берґи та Курагіни — це лише маленькі плями на величній картині, що її намалював Толстой. Жінки в цьому великою мірою чоловічому романі виконують традиційні ролі і продовжують ґалерею сильних російських жінок (яку започаткував Пушкін). Княжна Мар’я — не менш складна особистість, ніж західноєвропейські аристократки того часу. Наташа Ростова голосно і виразно заявляє, що її не потрібно ні з ким порівнювати; її змальовано як найтиповішу російську жінку, неймовірно чарівну навіть у її маленьких слабкостях, як, наприклад, у необдуманій пригоді з Анатолем Курагіним. «Війна і мир» — радісна, але не поверхова книжка; це, мабуть, єдиний великий роман у світовій літературі, в якому знання людської природи не знищує оптимізму автора. Ще раз повторимо, що російська держава надзвичайно виграла завдяки здатності Толстого поєднати глибину з блиском, і що представлена в його романі Російська імперія утвердилася в пам’яті читачів як реальна держава.