Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
3. КОНСОЛІДУЮЧИЙ ПІДХІД: «Війна і мир» як новий основоположний міф російської національної ідентичності
Вже зазначалося, що сила імперської системи країни, як правило, втілюється і в потужній художній літературі у цій країні. Британські романи переважали у XVIII і XIX ст., коли Велика Британія була світовою імперією. Так само французька колоніальна імперія стимулювала появу найвидатніших французьких романістів. На відміну від цього, Німеччини не було серед головних переможців боротьби за заморські колонії, і її романи XIX ст. не досягають рівня романів, створених в інших європейських державах; коли ж Німеччина знову зміцніла після франкопрусської війни, стали значнішими й успіхи німецьких письменників-романістів. Автор дійшла висновку, що аґресивні настрої у воєнній і політичній сферах проявлялися також і в романах, починаючи від описів спроб зваблювання у Річардсона і закінчуючи настирливою винахідливістю заморських бізнесменів у Діккенса і Теккерея 1.
У Росії імперські завоювання так само мали своє мистецьке вираження. Російська культурна пам’ять позначена пам’ятниками воїнам, які боролися за славу Росії, і написи, викарбувані на постаментах цих пам’ятників, складеш письменниками. Особливо значну роль відіграли твори Льва Толстого, які виражали імперську могутність у такий спосіб, що це справляло величезний вплив на формування у росіян їхнього власного образу. Такі твори ще більше посилили маскулінний аспект цього образу та його зв’язок із колишніми воєнними перемогами Росії.
«Війну і мир» було написано і опубліковано в найоптимістичніші роки зміцнення Російської імперії. До 1860 р. Росія заволоділа останньою незалежною гірською територією на Кавказі — князівством Сванетією, розташованим у північно-західній Грузії, і готувалася до великої кампанії в Середній Азії, яка також виявилася успішною для імперії. За роки життя Льва Толстого Російська імперія приєднала до себе Казахстан, Узбекистан і Туркменістан. Влада імперії над західними провінціями залишалися непохитною, незважаючи на низку повстань та ірредентизм. Повстання 1863 р. фактично ще раз підтвердило могутність імперії та зміцнило її економічно, оскільки було конфісковано кілька тисяч маєтків польських, українських і литовських поміщиків. Ліквідація католицької церкви східного обряду і передача її майна державі та російській православній церкві також мали значні економічні та політичні наслідки. Ці успіхи Росії допомогли досить легко притлумити пам’ять про безславну Кримську війну. У 1860-х роках у Росії було скасовано кріпацтво. Населення імперії зростало швидкими темпами і протягом періоду між 1850 і 1897 роками збільшилось удвічі 2. Суспільний попит на літературу, яка відображала б цю переможну дійсність, був величезним. Протягом правління Олександра II (1855–1881) російська еліта була готова до появи творів літератури, які представляли б упевнену в собі, європеїзовану Росію, яка чітко формулювала свої погляди і мала серйозні цілі, але вони ще не були повною мірою озвучені; — ця Росія вже переросла погляди, висловлені в політичних памфлетах Карамзіна та більш переконливих віршах Пушкіна. Як міг би сказати Ентоні Сміт, обставини були сприятливими для консолідації власного національного образу.
Роман «Війна і мир» задовольнив попит Росії на імперський епічний твір. Він допоміг по-новому сформулювати головний імперський політичний міф, викликати в уяві образ, який відповідав імперським успіхам, і це зробило дуже складним, якщо не неможливим, літературний опір імперії в межах російського культурного дискурсу. Цей роман створив настільки привабливий образ Росії як країни, де відсутні серйозні правопорушення, і з такою кількістю видатних громадян, які діяли в «реальній» історії, що, по суті, не можна було навіть думати про якусь його серйозну критику. Щоб поставити під сумнів ті основні принципи імперіалізму, на які спирається «Війна і мир», потрібно було б вийти за межі прийнятного дискурсу. Можна було сперечатися чи навіть боротися з формами управління імперією, але ставити під загрозу міфічну абстракцію під назвою Росія або Российская империя, так красномовно описану в цьому романі, означало вийти за межі дозволеного. У «Війні і мирі» велич Росії описано в такий спосіб, щоб відбити охоту до будь-якого радикалізму, який міг завдати удару цій величі. У романі Російська держава поставала настільки впевненою в собі, такою непорушною як суспільство громадян, з такими чіткими формулюваннями в діалозі із зовнішнім світом, що засумніватись у законності імперії чи етнічних кордонів Росії видавалося так само неможливим, як, наприклад, порушити питання про існування Бога у розпалі пристрасної релігійної відправи 3.