У нетрях темнолісу

— Ну ж бо, ви, збіговисько ледацюг, — заревів він. — Покажіть, на що ви здатні. Підняти вітрило, віддати швартові, і рушаймо звідси.

Почулося багатоголосе «Так, так, капітане», і повітряні пірати стали до роботи. Капітан із Живчиком підійшов до керма і взявся за штурвал.

Вони стояли нарешті вкупі, пліч-о-пліч, а повітряний корабель линув чимраз далі від Темнолісу. Капітан повернувся до сина.

— Живчику, — сказав він у задумі, часто кліпаючи очима. — Живчику! Я хочу ось що запитати: що це за ім’я таке для сина Квінтиніуса Вергінікса, капітана найкращого піратського корабля з усіх, що будь-коли борознили небесну блакить? Га? Поясни мені це.

У відповідь Живчик усміхнувся.

— Це моє ім’я, — відказав він.