Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

1. Стаття 21 ЦК передбачає можливість визнання судом незаконними та скасування правових актів. Стаття 16 ЦК формулює правило про визнання акта незаконним. Це — загальна норма, що підлягає застосуванню з урахуванням спеціального правила ст. 21 ЦК, що передбачає не тільки визнання акта незаконним, а і скасування його судом в порядку захисту цивільного права. У ст. 393 ЦК стосовно захисту права власності також йдеться про визнання акта незаконним та скасування його. Але термін «визнає незаконним» не точно відображає зміст відповідних відносин. Із ст. 105, 162, 171 КАС [45] випливає, що стосовно нормативно-правових актів слід ставити вимоги про визнання їх протиправними та нечинними, а стосовно індивідуальних актів — про їх протиправність та про їх скасування. Оскільки суд захищає матеріальні права, а процесуальні форми визначають тільки порядок захисту права, то при захисті цивільних прав треба було б переважно використовувати ті формулювання, що містяться в нормах матеріального права. Але слід враховувати, що відповідно до п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства «закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу». Тому після введення в дію названого Кодексу позивачі в позовних заявах мають формулювати свої вимоги як визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним, а індивідуального акта — протиправним та про скасування останнього, а суди за наявності підстав мають виносити рішення такого ж змісту.

Покладення на орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦК обов'язку вчинити необхідні дії для поновлення особистого немайнового права, порушеного рішенням будь-якого із цих органів, не виключає пред'явлення та задоволення вимоги про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта або про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, оскільки ч. 1 ст. 275 ЦК передбачає можливість захисту особистого немайнового права способами, що встановлені главою 3 цього Кодексу.

У сфері дії Господарського кодексу [42] (у разі порушення прав суб'єктів господарювання або інших учасників господарських зобов'язань особами, що не є суб'єктами владних повноважень) повинні пред'являтись вимоги про визнання актів недійсними, оскільки якраз таке формулювання міститься в ст. 20 ГК, а також в ст. 12 і 54 ГПК [31]. Цивільний кодекс прямо не передбачає можливості звернення з позовом про визнання незаконними та скасування актів інших суб'єктів (крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування). Проте вимоги про визнання незаконними та скасування актів таких суб'єктів можуть розглядатись судами на підставі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]. За наявності підстав такі вимоги підлягають задоволенню. Встановлені окремі спеціальні правила про можливість оскарження в суді актів, не передбачених ст. 21 ЦК (наприклад, ч. 2 ст. 128 ЦК дає учасникові повного товариства право оскаржити до суду рішення про виключення зі складу учасників повного товариства).